Заморожування конфлікту на Донбасі вигідне Україні. Адже вона зможе просувати реформи, – каже публіцист Андрій Піонтковський
Потрібно "відновити діалог поміж Сполученими Штатами Америки та Росією". Так прокоментував Дмитро Пєсков, прес-секретар президента РФ Володимира Путіна, загострення війни на Донбасі. Кремль грає відкрито?
– Ініційоване Росією загострення пов'язане з надіями на велику угоду, на нову Ялту. Це – промацування готовності президента США Дональда Трампа до такого договору. Не знаю, це від дурості чи безмежного цинізму, але Пєсков сказав: воєнне загострення на Донбасі допоможе налагодити діалог зі США. Однак там мовчать.
По-перше, Трампу зараз не до цього. Він уже і так вліз у величезну кількість скандалів і всередині США, і на міжнародній арені – з Європою, Австралією, Мексикою.
Друга причина мовчання Трампа: у відносинах із Путіним він стикається з сильною опозицією в Конгресі. Всі очікували, що питання зняття антиросійських санкцій піднімуть у телефонній розмові між Трампом і Путіним 28 січня. Але за день до цього Трампа змусили сказати, що говорити про це зарано. Чудову фразу озвучив Джон Маккейн (американський сенатор. – Країна): "Коли розмовлятимете з Путіним, пам'ятайте, що говорите з убивцею і бандитом". Була ще різка позиція британського прем'єра Терези Мей. Вона під час спільної прес-конференції з Трампом витягнула з нього визнання, що НАТО є наріжним каменем західної безпеки, а про зняття санкцій із РФ говорити рано.
Мені здається, Трамп пішов би на зближення з Путіним. Але зробити це йому не дозволить Конгрес.
Російські засоби масової інформації вже написали, що покинута Трампом Україна повертається під вплив Москви.
– Це те, що називається wish list (список бажань. – Країна). Більшість російських ЗМІ – це вже навіть не пропагандистський орган, а орган психологічної війни, який грає на розгубленість України.
Але Україну неможливо злити і здати, бо вона є суб'єктом політики, а не об'єктом. Усі розмови про Ялту – це маячня ХІХ – середини ХХ століття. Росіяни думають, що зможуть домовитися з Трампом і весь пострадянський простір буде визнаний їхньою зоною впливу. Ну, добре, домовляться. А що після того робитимуть? І навіть не з Україною й Грузією, а з Лукашенком?
РФ не може встановити бажаний контроль на пострадянському просторі. Нікому не потрібне російське домінування. Ні народам Грузії й України, які вибрали європейський шлях розвитку, ні таким пострадянським паханам, як Назарбаєв чи Лукашенко. Москва рано чи пізно переконається у безглуздості своїх ілюзій. Зрозуміє, що відновити імперію – неможливо.
Вони близькі до такого висновку?
– Провал із Трампом їх серйозно отверезить. Росіяни в Україні зазнали повного фіаско. Зникли лозунги 2014 року – "русский мир", "Новороссия". План був відтяпати до 10 областей, а закінчилося все бандитським огризком Лугандонії.
Москві непотрібні ці території, навіть Крим. Їхня мета – контроль над усією Україною. Різними способами. Не вдалося військовим – значить буде політичне впихування Лугандонії і блокування європейського вектора розвитку.
Кремль не хоче, щоб Україна стала для російського народу прикладом європейського поступу. Це їхнє прочитання Мінських угод. Нинішнє різке військове загострення – не перше і не останнє. У вересні торік було напруження з так званими диверсантами в Криму (ФСБ затримала трьох українців, звинуватила їх у підготовці терактів на півострові. – Країна). Все це адресувалось Заходу. Путін грав божевільного: мовляв, "тримайте мене, тримайте, бо невідомо що зроблю". І зараз є бажання, щоб Захід натиснув на Київ і примусив прийняти путінську інтерпретацію Мінських угод. Так, у них є і позитив – припинення вогню й розведення сторін. Але все решта – це бажання зробити Лугандонію суб'єктом політичного процесу в Україні.
На які ще військові авантюри може піти Кремль щодо України?
– Він не здатен на масштабну військову акцію з походом на Київ, Харків чи навіть Маріуполь. 2014-го збирався це робити, але рівень втрат, яких завдасть йому українська армія, буде неприйнятний для російського суспільства. Будуть тисячі, якщо не десятки тисяч загиблих. А це викличе соціальний вибух. Навіть обмежені втрати 2014–2015 років приховували. Солдатів ховали таємно, а за розголошення інформації люди зараз сидять у тюрмах.
Щось докорінно може змінити ситуацію на Донбасі?
– Такі режими, як нинішній у Росії, не зникають у результаті виборів. Вони йдуть через серйозні внутрішні кризи й палацові заколоти. Тому Путін і сподівається на любов із Трампом. Адже тільки так можна буде приховати поразку в Україні.
Провалилися всі плани "русского мира". Путін розраховував на російськомовних і етнічних росіян, але вони виявилися вірними українській державі та її європейському вибору. Щоб приховати невдачу, Росія полізла на Близький Схід і влаштувала собі там другий Афганістан. А тепер сподіваються на дружбу з Трампом і велику угоду. Щоб це можна було подати своєму населенню, як геополітичну перемогу.
Коли ці розрахунки проваляться, у російській верхівці дозріє атмосфера можливого палацового заколоту. Так завжди буває в авторитарних режимах після крупних зовнішньополітичних поразок.
Коли це буде – не знаю. Може, через два місяці, а може – через два роки. Тому заморожування конфлікту на Донбасі вигідне Україні. Адже вона зможе просувати реформи.
Про палацовий заколот говорять три роки, відколи Росія анексувала Крим. Але в Кремлі досі все спокійно.
– Такі події завжди відбуваються неочікувано.
У лютому 1917 року Володимир Ленін читав лекцію молодим швейцарським соціал-демократам. Його спитали, коли у Росії відбудеться революція? Ленін відповів: "Ми, старші, до цього моменту, скоріше за все, не доживемо, а ви молоді – її побачите". Вдома його чекала телеграма про заколот у Петербурзі і зречення царя.
Такий режим, як зараз у Росії, може триматися досить довго. Що його знищить – передбачити неможливо.
Що варто очікувати від прагматичного бізнесмена Трампа, який став президентом США?
– Я не називав би його прагматиком. Лише за тиждень він зробив кілька зовнішньополітичних помилок.
Якби все залежало від Трампа і його найближчого оточення, то намагання укласти нову угоду з Росією і скасувати санкції проти неї – були б. Але бачимо, з яким спротивом він стикається по інших питаннях. До Росії справа ще не дійшла. І якщо команда Трампа спробує піти назустріч Путіну – проти цього буде переважна більшість Конгресу.
Чимало законодавчих ініціатив Трампа викликають обурення серед американських політичних еліт і значної частини середнього класу. Вони виправдані чи це чистий популізм?
– Більшість із них – жахливі. Винесу за дужки питання міграції. Тут є різні точки зору. А от вихід США із торгового Тихоокеанського союзу – це подарунок Китаю.
У Трампа неправильна загальна політика. Щось подібне по закриттю бар'єрів для інших країн було у 1930-х. Це привело Штати до великої кризи. Явно популістський хід: мовляв, проблема в тому, що робочі місця йдуть в інші країни. Насправді, вона в тому, що зникає необхідність у робочому класі. Економіка структурно змінюється. 100 років із гаком тому 80 відсотків населення США було зайнято у сільському господарстві, а зараз лише 1 процент. Те ж відбувається з промисловими й індустріальними робітниками. Їм слід переучуватися. Це серйозна проблема всього світу. Американці стикнулися з нею першими, бо вони попереду в технологічному прогресі.
Добуде Трамп до кінця каденції?
– Думаю, ні. Американські еліти зрозуміли, кого вибрали. Але щоб провести імпічмент – потрібні серйозні юридичні підстави. Робота в цьому напрямку йде. Багато чого залежатиме від самого Трампа. Однак, здається, він тільки прискорюватиме цей процес.
Однією із загроз для своєї країни новий президент Сполучених Штатів називає Китай. Що це означає для світу загалом?
– У зв'язку з цим московська агентура у США стверджує: нам потрібні росіяни, щоб покінчити з ІДІЛ і розібратися з Китаєм. Але невдовзі виявиться, що це – брехня і демагогія. Як Москва може бути корисною в боротьбі з Пекіном, якщо російська влада економічно й політично давно вже лежить під Китаєм? Ідея використати Росію як союзника у протистоянні з ним – це така ж маячня, як і співпраця з нею у боротьбі з ІДІЛ. Він же був створений РФ як свого роду льодоруб-2. Як у Сталіна був льодоруб Гітлер для боротьби із Заходом.
Росіяни стерли з лиця землі Алеппо. Що робитимуть далі?
– Але війна не закінчилася. Росія зробила ставку на Башара Асада (президент Сирії. – Країна), утримує його при владі. Але він не зможе встановити контроль над усією країною, бо це – релігійна війна. Асад очолює алавітів, які становлять до 15 відсотків населення. На решті території переважають суніти. Після сотень тисяч убитих ці дві релігійні конфесії в Сирії вже ніколи не примиряться. Країна розколота.
Мабуть, Москва готова задовольнитися мінімальною ціллю – контролювати алавітський анклав у Латакії і зберегти там свою військово-морську базу.
В останні дні пішли чутки, що Асад чи то хворий, чи то помер. Це нагадує, як прибирали людей в Афганістані. Москві було б вигідно прибрати Асада, а на його місце поставити контрольовану людину.
Військові експерти кажуть, що Росія хоче стати гравцем номер один на Близькому Сході. Мовляв, це її нова стратегія.
– Від того краще буде мені й ще 140 мільйонам росіян?
2 
1
Коментарі