Росія для Китаю – те саме, що Україна для Москви, – каже військовий експерт Ігор Сутягін
Уже понад рік, як Росія розпочала "гібридну війну" з Україною. Як змінилися цілі Кремля за цей період?
– Стратегічні цілі полягали передусім у тому, щоб контролювати Україну. Якщо не вийде – знищити. Також – показати безперспективність виходу з російської зони впливу. Якщо на початковому етапі визначальну роль відіграв контроль, то нині йдеться про комбінацію обох завдань – контролю і знищення.
Де успіхи агресора, а де втрати?
– Поки що можливість реалізувати стратегічні завдання у Кремля є. Та Росія втягнулася в протистояння із Заходом й отримала серйозний удар по економічному розвитку та внутрішній стабільності. Складно назвати, де перемога, а де поразка. Бійка триває. Все залежить від того, чи продовжить Захід санкції проти Росії.
Або надасть воєнну допомогу Україні?
– Із дієздатною Росією Україна навіть із воєнною допомогою воювати не зможе. Тому підтримка має ґрунтуватися на санкціях і воєнній допомозі одночасно. Якщо нині зняти з Росії санкції, то її компанії одразу ж зможуть отримувати кредити на Заході. Уряд не матиме потреби витрачати свій резервний фонд, який є частиною золотовалютного резерву країни. Кремль перестане рахувати, скільки коштує продовження військової підтримки сепаратистів на Донбасі й відправлення туди військ. Гроші йтимуть, зарплати не зменшуватимуться, значить – люди будуть спокійні. Якщо про ці речі Путіну не доведеться думати, то хто зупинить продовження операції на Донбасі? Адже самі лише сухопутні війська Росії більші за всі Збройні сили України.
Санкції – зброя двобічна: збитки відчувають обидві сторони. Тож у Кремлі ще плекають надію, що Європа втомиться зазнавати економічних втрат. Це характерний для Москви короткий горизонт прогнозування. Не вміють дивитися далеко вперед. Та й назад не надто вдається. Не здатні вже нейтралізувати створений Москвою негатив у сприйнятті її європейцями.
Скільки триватиме конфлікт на Донбасі?
– На нинішньому рівні активності воювати доведеться роками. Хоча широкомасштабний наступ російських військ складно реалізувати. Пауза на Донбасі була вигідна Москві. Це дало можливість відпочити військам, сконцентрувати ресурси. Є всі ознаки, що Кремль хоче відмежуватися від прямої підтримки сепаратистів. Створення так званої армії Новоросії свідчить, що Москва намагається замінити нею свої регулярні війська. Хочуть узяти під контроль сепаратистів, аби ті могли воювати, а не виконувати роль гарматного м'яса. Підвищити їхню боєздатність і дисциплінованість. Вони ж за чисельністю дорівнюють загальній кількості українських сил у районі АТО. Регулярні сили Російської Федерації вводили тоді, коли ставала очевидною перспектива знищення сепаратистських "республік" під час АТО.
Україна змушена розсіювати свої сили, створюючи заслони на двох інших напрямках можливої ескалації конфлікту – зі сторони Криму та Білгородської області навпроти Харкова. Навіть у зоні АТО бачимо практичну рівність сил.
Ще рік тому в Україні армії як такої не було. Зараз є. Можемо перемогти агресора?
– Що означає перемогти? Якщо завдання полягає в тому, аби очистити Донбас від сепаратистів, встановити повністю українську владу, то це практично неможливо. Треба враховувати мету Росії – взяти під контроль 40-мільйонну Україну. Хоче створити на Донбасі щось, що знаходитиметься в структурах української політичної системи і водночас залишатиметься під цілковитим контролем Москви. І це щось, перебуваючи в складі України, матиме де-факто право вето на незручні для Кремля рішення. Тому й лунають вимоги федералізації.
Спершу Крим мав стати таким елементом. Одразу не планували його анексувати. Ще з 1990 року передбачалося за допомогою півострова керувати Україною. Але не змогли встояти перед спокусою, щоб його не забрати. Бо не стратег управляє Росією, а тактик. Довелося створювати інші інструменти впливу – ДНР, ЛНР. Це стало новою стратегічною метою Кремля. Якщо українська армія захоче повністю очистити Донбас від сепаратистів, то поламає стратегію Путіна. У Кремлі цього не допустять. Прийде вся російська армія на захист цих "республік". Чи готові Збройні сили України у нинішньому вигляді перемогти всі російські війська? Ні. Тому воєнними методами очистити Донбас не вийде. Не дадуть.
Що тоді залишається?
– Тільки політичний процес. У законі про особливий статус цих територій Порошенко наголошує, що звідти мають бути виведені всі іноземні війська та проведені вибори за українськими законами. Якщо вдасться дипломатичними методами це реалізувати, то шанси перемогти в України зростають. Звісно, Росія буде заперечувати. Але ресурси в неї теж обмежені. Боротьба триватиме. Путін не може здати назад. Це небезпечно для внутрішньополітичної ситуації в Росії. Треба розуміти: Україну вплутали в довгий конфлікт. І все, що нині відбувається в ній, – елемент широкої гри Кремля. Майдан там сприйняли як спробу послабити Російську Федерацію. Путін усе сприймає як персональний виклик. Вірить, що Обама повзає по карті й шукає, якого б союзника Москви собі підпорядкувати.
Без Путіна протистояння Росії із Заходом триватиме?
– Навряд чи. Росії бракує ресурсів. Навіть для підтримки внутрішньої стабільності. Лукашенко он повернувся з Москви з порожніми руками. Хоча він – її важливий військово-політичний союзник. Його режим тримається на російських вливаннях. А грошей на це в Москви вже немає.
Заміна Путіна можлива. Але після нього не варто очікувати приходу демократичного режиму. Можливий лише менш людожерський. Ті люди, які вбивали Нємцова, хотіли відрізати Путіну шлях до примирення із Заходом, виходу з ситуації через поступки. Зробити так, щоб із ним ніхто не захотів говорити. Окрім них – генералів навколо нього. Він залежить від них. Особливо зараз, коли вплутався в небезпечну й загалом програшну гру. Саме ці люди забезпечують йому продовження конфлікту на Донбасі, підтримування порядку всередині країни. Путін залежить від генералів як у сенсі свого місця в підручниках, так і в сенсі щоденного виживання. "Забити" на них він не може.
Років за два в Росії можуть бути дуже великі проблеми. Обсяги її валютних резервів зменшуються стрімко. Країна проїдає свої запаси. Коли вони закінчаться, доведеться переходити до менш людожерської практики, шукати способи отримання грошей із Заходу.
А ще ж Китай під боком.
– Росія для Китаю – те саме, що Україна для Путіна. За російськими законами, іноземцям заборонено передавати доступ до стратегічних джерел нафти й газу. А китайцям дозволили. Не мали іншого варіанту. Розмови про дружбу з Китаєм – неправда. Йому Росію вже здають.
2 
1
Коментарі