Прийняття російських умов щодо Донбасу переломило би хребет державності. У жодної сторони немає сил для перемоги, все йде до замороження конфлікту, – каже філософ Олексій Полегкий
Верховна Рада відновила кримінальну відповідальність за недостовірне декларування, суттєво її послабивши. Конституційний суд раніше скасував цю норму. Вважаєте корупцію головною проблемою України?
– Вона є радше симптомом і наслідком. Порядок обмеженого доступу – найпоширеніший в історії тип суспільного устрою, будується на нерівному розподілі ресурсу. Таке визначення дає американський економіст Дуглас Норт. Привілейовані групи діють за принципом "друзям усе – ворогам закон". Проблемою таких країн є передавання влади. Коли вона змінюється, конструкція ламається. Мирні перетворення в цих державах відбуваються рідко. Бо правова система не є незалежною.
Суспільства з відкритим доступом спираються на інституції. Більшість країн світу належить до так званих природних держав, серед них – пострадянські. І тільки 25 – до порядку відкритого доступу. Саме вони економічно й політично успішні.
Революція гідності мала не тільки підштовхнути Україну на європейський шлях чи позбутися колоніального минулого. Але й виокремити причину економічної відсталості й соціальної нерівності. А це суспільство закритого доступу. Мусили відкрити його. І не виконали цього.
За сім років відбулися деякі зміни. Але відтворюваність системи виявилася сильнішою, ніж очікували. Маємо контрреволюцію еліт, які адаптувалися до модернізації держави.
Перехід може відбутися за трьох умов. Еліти керуватимуться-таки законом, організації житимуть довше за їхніх керівників, буде колективний контроль над засобами насильства. Важливо, аби суспільство приймало такі зміни.
На якому етапі оновлення перебуває Україна?
– Ми все ще в парадигмі суспільства з обмеженим доступом. Україна пішла шляхом змін, але не завершила їх. Маємо врівноважену модель. Може довго існувати, доки вистачить ресурсів. Є конфлікт інтересів між політичним класом і рештою суспільства. Для якісних змін треба зафіксувати нові правила гри. Тоді інститути стануть підґрунтям, на якому триматиметься країна.
На досвід яких країн варто орієнтуватися?
– Треба враховувати нашу культурну специфіку. Повторити успіх Сінгапуру проблематично. До конфуціанського устрою суспільства там додали адміністративну систему Британської імперії. В інших умовах це не спрацює. Серед країн Східної та Південної Європи ми ближчі до Болгарії та Греції, ніж до Польщі. У нас спільна ойкумена православного спадку. Йдеться не стільки про релігію, як про засвоєні моделі культурної взаємодії, етику.
Не лише Україна переживає трансформації. І не тільки технологічні й економічні. А й усе людство відчуває футурошок, про який писав американський футуролог Елвін Тоффлер. Зміни відбуваються настільки швидко, що ми не здатні адаптуватися. Суспільства намагаються зробити крок назад, щоб повернутися до простішого світу. Цим користуються популісти. У нас також. Криза є на рівні держав, бізнесу, інституцій. Неможливо змінити щось одне, не перетворюючи всього разом.
Що Україні потрібно змінити прямо зараз, невідкладно?
– Вирішити проблему змінюваності еліт. Управлінців у нас обирають на засадах лояльності, а не ефективності. Влада іноді діє дивно навіть щодо власних інтересів.
Зміна цінностей є передумовою вирішення політичних проблем. Інституції стануть успішними, коли між ними буде взаємодія. Нові антикорупційні не спрацювали, бо інші – нереформовані. Ментовсько-суддівська мафія постійно відтворюється. Група людей із державними повноваженнями діє на користь свого класу. Доки не розірвемо цієї взаємодії, маємо малі шанси на успіх. Це одна з найбільших перепон для інвестицій. Реформи в різних сферах мають руйнувати монополії. Бо саме вони вбивають конкурентоздатність в економіці. У політиці – продукують контроль обмеженим колом. Є потреба розбудови справжніх політичних партій з ідеологією і цілісним баченням.
Наявна система руйнується. Навіть для олігархів вона вже недієздатна. Питання, чи ми встигнемо побудувати інші стовпи державності, перш ніж зруйнуються старі? Розвиваємося як суспільство. Робимо крок уперед, а потім – назад або вбік. Але поступ є.
У яких сферах країна рухається вперед, а де стоїть на місці?
– Економіка далі базується на використанні ресурсів. Більшість секторів дають низьку додану вартість. У цьому ми не відрізняємося від Росії. Там тільки ресурсів більше. Це пастка для більшості країн, які не можуть вибратися зі злиднів. Експортуємо сільськогосподарську продукцію, метали низького рівня переробки, транзитні потужності – зокрема газу, який теж має низьку додану вартість. Треба будувати бізнеси, які перероблятимуть щось на вищому за сировинний рівні. Зараз це IT-сектор. Його найменше контролює влада. Можливо, це рецепт успіху.
Для більшості українців держава є інструментом підкорення та пригноблення, а не облаштування спільного життя. Вважають, із нею краще не мати справ або обмежити їх. Є необхідність "приватизації" держави більшістю населення. Це всі розуміють. Зеленський грався з риторикою "Україна – це ти". Але на повсякденний рівень це не опустилося. Податки для більшості українців – відкуп від держави. А маємо оплачувати ними послуги інституцій, які краще організовують наше спільне життя.
Вірусом, що вражає здатність критичного мислення суспільств, ви називали Covid-19. У чому це проявилося?
– Ця пандемія цікава як соціальний експеримент. Увесь світ перебуває в пошуку нових моделей взаємодії, форм економіки. Тотальна діджиталізація іде прискореними темпами. Яка модель переможе: вбережемо індивідуальні свободи чи дозволимо державі обмежувати наше життя? Китай показав успіхи в боротьбі з пандемією, але використав методи, неприйнятні для західних демократій.
Глобально змінюється масова свідомість через медіа й соцмережі. Домінантними стають страх і паніка, а не критичне мислення. Зазнає змін розуміння самих себе як соціальних істот. Учені вже можуть коригувати ДНК, почалася ера кіборгізації. З'являються запитання щодо етичних норм. Як будемо ставитися до людей інших типів, біологічно інакших? Частково це проявилося у ставленні до інфікованих коронавірусом.
Виникнуть проблеми із зайнятістю. Карантинні обмеження пришвидшать роботизацію й автоматизацію, частина населення залишиться без роботи, яку виконувала протягом багатьох поколінь. Один із варіантів – гейміфікація (використання ігрових практик і механізмів у розв'язанні неігрових проблем. – Країна), вихід до віртуального світу з товарами та послугами. Це радикально змінить систему соціальної взаємодії – людство буде більш замкнене в індивідуальних капсулах.
У політиці спостерігаємо розвінчування популістських урядів. Показали недієздатність у критичних ситуаціях. Програють у США і навіть у Молдові. Але не думаю, що це стане незворотним.
Глобалізація та лібералізм поступляться місцем закритості суспільств і авторитаризму?
– Змінюється роль глобальних гравців. США перестають бути домінантним центром впливу, а Китай стає сильнішим. Це збільшує напруженість. Є тренд на національний егоїзм: закриваються не лише туристичні напрямки, а й економіки. Але глобалізація неминуча. Отримає новий поштовх, коли країни оговтаються.
Пандемія порушила питання побудови нових міжнародних інституцій. Посталі всередині XX століття в останні роки стають все менш дієздатними. Не лише у сфері охорони здоров'я, а й у вирішенні конфліктів. Проблеми екологічних змін теж неможливо подолати на рівні окремих країн.
Із приходом до влади Володимира Зеленського в Україні закінчилася ера пострадянських політиків, казали ви торік. Що змінилося за цей час?
– Перемога Зеленського на виборах була симптомом. Пострадянські політики не відповідають викликам. Але вони не зникли. Та й Зеленський не ніс нової якості управління. Був проявом колективних фантазій. Не мав цілісного бачення. Це не змінилося. Навіть під час пандемії Україна існує не завдяки зусиллям уряду, а паралельно. Більшість громадян залишилися самі на себе. Проблеми вирішують за допомогою місцевих ініціатив.
Наступного року можуть відбутися політичні зміни. Сумніваюся, що влада втримає життєздатність цієї системи. Не знаю, чи це будуть перевибори, чи знищення неефективних інституцій з усією відповідальністю влади.
Хто буде наступний президент?
– Колективний Зеленський не став уособленням "нових облич". Не з'явилися ефективні політичні моделі й практики. Його виборець шукатиме сильну руку, яка наведе лад. Не думаю, що буде авторитаризм. Але рух у цьому напрямку ймовірний.
Це може бути проросійський кандидат?
– Авторитарні можуть бути не тільки проросійські. Для таких в Україні мало місця. Їхня підтримка не вийде за межі 15 відсотків.
Запит на нових політиків залишається. Запитання, чи здатне українське суспільство сформувати таку політичну силу. Зараз є багато ініціатив у політичних тусовках. Маємо подолати невміння домовлятися.
У парламенті знайдуться голоси, аби запобігти загрозі державним інтересам? Чи навпаки – щоб не проголосувати, наприклад, за особливий статус Донбасу?
– Частково Москві вдалося в публічному дискурсі війну на Донбасі відвести від себе. Мовляв, воюють бойовики, а не вона. Останній рік Росія активно виводила себе за рамки конфлікту, отримала деякі тактичні виграші.
Бліцкриг Зеленського "швидко закінчити війну" з його передвиборчої кампанії не вдався. Це можна було зробити за інтеграції України в Донбас, а не навпаки. Що зруйнувало б наш розвиток, або навіть переломило би хребет державності. Зараз усе рухається до заморожування конфлікту. У жодної сторони немає сил і ресурсів перемогти. Є межі компромісу. Команда Зеленського розуміє, що закінчення війни й реінтеграція можливі на російських умовах. Це прямі перемовини з окупаційними адміністраціями, перекладання на Україну економічного тягаря й відбудови регіону.
Що слід розуміти під "особливим статусом"? У нас триває реформа децентралізації з більшою самостійністю регіонів. Це могло би стосуватися Донбасу. З доповненнями щодо перехідного правосуддя, амністії та економічної відбудови. Але Росія бачить це як вплив на загальноукраїнську політику. Зокрема й зовнішню. Для України повернення контролю над Донбасом – це відновлення суверенітету. Кремль за рахунок цього намагається зберегти вплив на нашу державу. Навіть теперішня влада такого статусу не підтримає, бо це було би самогубством.
Партія "Слуга народу" Володимира Зеленського сповідує ідеологію лібертаріанства, говорив представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук. Чи відповідають дії влади цьому курсу?
– "Слуга народу" не має жодної ідеології. Та й партією не є. Як і більшість політсил. Не має власного бачення, робить лише окремі рухи, часто взаємно виключні. Це розшарпало українську політичну машину. Лібертаріанства не бачу. У кризу влада намагається використовувати старі методи – наповнювати бюджет, зібравши якомога більше податків із населення, малого та середнього бізнесу. Це поганий підхід. У нас і так понад 70 відсотків податків – надходження від населення. Великий бізнес не є головним платником. Збільшення податкового навантаження знищуватиме дрібне підприємництво, погіршуватиме становище незахищених верств.
Зменшення державного регулювання в непринципових речах було б корисне. На рівні дрібного бізнесу держава мала піти шляхом максимального спрощення. Це підняло би рівень життя більшої частини суспільства. Хоч і не стало б економічним дивом. А регулювати треба нацбезпеку, екологію, частково охорону здоров'я.
Що стало найбільшим досягненням України за минулий рік?
– Ми вижили. Вдається втримувати економіку. Падіння могло бути глибше. Не скотилися у прірву. Цінності поки що не змінилися, це тривалий процес. У політиці рівень популізму суттєво впав. Українці отримали щеплення від пошуку простих рішень та очікування приходу месії.
3 
1
Коментарі