Боюся бути стандартним. Стереотипи забирають цінності. Є моральні кордони, а між тим можете робити, що хочете.
Я проти терміну "мала батьківщина". Місце, де народився, – це найбільша батьківщина. Джерело, з якого наповнюєшся все життя.
Ми жили в центрі села. Повз хату проходили багато людей до магазину. Любив сидіти на плоті й казати кожному: "Добрий день!" Відчував себе господарем.
Нема з чим стартувати, коли дитинство порожнє.
Мати навчила бути щирим до людей, такою була зі мною.
В університеті мали факультативи музики й малювання. На музичних інструментах грати не вмів, тож пішов малювати. Роботи дарував, мені дякували. Це надихало.
Я – класичний волиняка. Відповідальний за те, що сказав у своєму селі. Як виїжджав до Києва, то повідомив, що збираюся вчитися на акторському. Вступав кілька років – не вдалося. Назад не повернувся, поки не досягнув іншого.
У галереї побачив картину з людиною без голови. То були 1980-ті, навколо – тільки соцреалізм. Питаю екскурсоводку, як так можна? Пояснила, що художник не хотів, аби всі знали, що в нього в голові. І я погодився.
Трапляються люди, які вам відкривають світ. Потім ви це робите для когось. Це постійний процес.
Не думаю перед тим, як щось починаю. Просто роблю. Інакше знайшов би десятки причин відмовитися.
Коли почався Майдан, зрозумів, що Україна – це не просто приїхати в гості.
Усе життя вимиваю людям мозок від негативу. Це напружує. Шукаю вільні хвилини й малюю.
Найбільш хвилююче у фотографії – очікування під лабораторією, що ж на тій плівці проявиться.
Малюю акрилом, він швидко сохне. Починаю лити фарби й не знаю, що буде. Дивлюся, чи якісь із моїх емоцій виникли, домальовую. Головне – вчасно зупинитися.
Питають, як мій стиль називається? Не знаю. Єдиний принцип – картина має бути теплою і передавати добру енергетику. Застосовую їх у терапії.
Маю 28 років досвіду в психології. Але коли став допомагати 18-річним українським військовим, то більше допоміг собі. Вони для України зробили більше за мене. Це спонукає не зупинятися і працювати ще більше.
Ніколи не їхав за кордон назовсім. Усе було на тиждень.
Слів, які мене руйнують, не вживаю. Наприклад, "соромно". Не соромлюся висловлювати емоції.
Легко ставлюся до життя, бо було багато важких моментів.
Перше, що роблю, коли починаю сеанс, – беру пацієнта за руку. У нього шок. Люди не звикли.
До мене на прийом ставали в чергу. Бувало, спішив на потяг, а в коридорі люди намагалися торкнутися моєї руки. Їм це було потрібно. Не варто таке сприймати комічно.
Не шукайте Бога нагорі. Знайдіть свого. Якому довіряєте, який допоможе.
Вірю в карму. Ви відповідаєте за кожен крок, добрий чи поганий. Карма справедлива. Вона пропонує можливості. А ви вже вирішуєте, яку обрати.
Кохання з першого погляду – неможливе. Перше почуття переходить або в кохання, або в розчарування. Це іскра.
Перше побачення з майбутньою дружиною було в черзі. Вона знала мене через подругу. Купувала каву в переході на майдані Незалежності. Подзвонила, чи не хочу підійти.
Кохання – це відповідальність перед людиною. Навіть у дрібницях. Долетів із Праги до Львова – мушу зателефонувати дружині, щоб не хвилювалася.
Немає виховання – є життя. Навчити можна лише власним прикладом. Молодша донька переклала чеською українські фільми "Червоний" та "Іловайськ".
Із дітьми важливо встановити довірливі стосунки. Щоб не боялися розповісти про труднощі. А ви – допомогли не похитнутися.
У будь-якому віці можна одягнути діряві джинси й кольорові шкарпетки.
У дружбі має бути рівновага понять "дати" й "узяти". Маю кількох таких друзів. Один із них – слідчий. Познайомилися багато років тому в Києві. Він приїхав на виклик, коли обікрали мою квартиру.
У людях найперше бачу очі – яке в них духовне наповнення.
У Празі на мене казали "русский доктор". Бо для них не існувало України окремо від СРСР. Почав переконувати, що Україна – це щось містичне. Тоді мене стали називати містичним доктором.
Якщо хочете чогось досягти в іншій країні, мусите прийняти її правила. У нас вважають нормальним подзвонити чи зайти в гості до друга навіть опівночі. У Чехії про таке варто забути. Одній пацієнтці подзвонив після десятої вечора. Зробила мені зауваження, яке запам'ятав на все життя.
Бракує самооцінки? Згадайте людину, яка її забрала. Згадайте і пробачте.
Щоб не було залежностей, треба залишатися собою. Часто перша сигарета – це намагання бути схожим на інших.
В Європі звично, що людині потрібно звертатися до адвоката, банкіра, психолога. В Україні інші проблеми. Навіть до психолога не доходить.
Найважче – бути вдячним.
Народжуємося із 50-відсотковим поділом добра і зла всередині. Самі вибираємо, що в собі посунемо.
Зрадники були й будуть. Але потрібна більшість — люди, які вважають себе громадянами, а не просто живуть на території.
При виборі політиків має домінувати розум, а не злоба і помста.
Або гроші служать вам, або ви – їм. Хотів би бути дуже багатим, щоб купувати ліки бідним.
Не цінував би того, що маю, якби не жив у бідності. У 1990-х у Чехії переїжджав із міста до міста з однією торбиною речей.
Якщо чогось дуже хотіти, воно здійсниться. Але важливо вибрати одне. Коли надсилати астралу безліч запитів, утворюється хаос.
Найкраще померти, коли щось по собі лишили і про вас добре згадають. Смерть – це лише неминуча зміна. Мати померла, але вона досі зі мною. Я обіймаю її на відстані і знаю, що вона відчуває це.
Якщо нікуди не запізнюєтеся, варто дати можливість часу керувати вами. Тоді кайфово.
3 
1
Коментарі