"Суддівська система кульгає на обидві ноги"

Законопроєкт про множинне громадянство – неконституційний, за ним, іноземці можуть отримати українське громадянство, навіть не живучи в Україні та не володіючи державною мовою, – каже юрист Андрій Магера

Цьогоріч відзначаємо 10-ту річницю перемоги Революції гідності. Чи став Майдан переломним моментом в історії країни?

– Майдан дав сильний поштовх для розвитку української політичної нації. Сьогодні вона до кінця ще не сформована. 1991-го населення Української Радянської Соціалістичної Республіки тільки почало визрівати в український народ. 2014-го народ почав трансформуватися в націю. Взагалі не можна розглядати різні події у відриві одна від одної. Не було б подій 1991-го – не було б і 2004-го, а відтак і 2014 року. Не було б визвольних змагань ХХ століття, руху шістдесятників – не було б і 1991 року. Ця історична тяглість і створює зв'язок між такими гучними подіями, як проголошення незалежності й Революція гідності.

У лютому 2014-го влада вдалася до розстрілів майданівців. За 10 років не всіх винних у масових убивствах притягнуто до відповідальності. Яка причина?

– Тут є об'єктивні та суб'єктивні причини. Об'єктивні: 2014 року в нас була стара судова і правоохоронна системи з усіма вадами, але і з досвідом. Не можна казати, що там працювали лише негідники чи лише професіонали. Коли була спроба люструвати під нуль судову гілку влади, Рада Європи пригрозила нам пальчиком і сказала, що так не можна, це незалежна гілка влади. Міжнародні інституції дивилися на Україну крізь окуляри держав свого перебування, не розуміючи її специфіки.

 

Суб'єктивні причини: чимало людей при владі не було зацікавлене у притягненні до відповідальності окремих посадовців. Можливо, мали спільне минуле, можливо, когось шантажували й залякували. Потрібні роки, щоб відновити повну картину тих подій. Проте не можна сказати, що з 2014-го справи взагалі не просунулися. Росія взяла на себе відповідальність за вбивць Майдану, прихистивши їх. Це свідчення того, хто координував ці події. Їх також повинні дослідити історики за архівними матеріалами. Великі події краще видно на відстані – за деякий час зможемо краще зорієнтуватися. До того ж після 2014 року запроваджено заочний судовий розгляд. Під нього потрапив колишній президент Віктор Янукович.

Він переховується в Росії, заочно засуджений до 13 років за державну зраду. З початком повномасштабного вторгнення прилетів у Білорусь, маючи намір повернутися до Києва після його окупації російськими військами. Чи постане Янукович перед судом?

– Обвинувальний вирок і призначення покарання Януковичу означає, що він щодня сидить під страхом бути виданим Україні. Він уже відбуває покарання тим, що боїться: за свободу – перед українською владою, і за життя – перед владою російською. Бо остання вже використала його за повною програмою. Якщо Кремль ініціює переговори з Україною, то може запропонувати видачу експрезидента. Як свідчить історія, людина в Росії ніколи не становила жодної цінності. Янукович це мав би зрозуміти й більше боятися російської кулі, ніж української в'язниці. У нашій історії ще не було президента, який завдав стільки зла державі. Через нього відбулися дві революції. Однак його обрали не марсіани, а українці.

Які конституційні акти порушила влада під час Майдану? Яких змін зазнало українське законодавство після Революції гідності?

– Найперше, вона порушила 27-му статтю Конституції: "Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя". Протестувальників викрадали і страчували. Держава не має такого права – смертної кари в нас не існує. Ті, хто викрадав людей, працювали під прикриттям Януковича. Їх патронували силові відомства, очолювані громадянами РФ.

Було порушено статтю 28-му: "Кожен має право на повагу до його гідності". Це про побиття студентів у ніч на 30 листопада 2013 року. Також статтю 29-ту "Про свободу і особисту недоторканність". На якій підставі затримували людей, що не вчиняли жодного правопорушення? Ще не дотримано конституційного права на мирні зібрання, передбаченого 39-ю статтею. Це основні порушення Конституції, вчинені владою під час Майдану. Насправді їх було набагато більше. Можна говорити про порушення права власності, коли влада допускала серйозні зловживання щодо учасників Автомайдану.

На жаль, надійних запобіжників становленню авторитарного режиму сьогодні немає, бо ми два роки перебуваємо у стані війни, діють певні конституційні обмеження, зокрема право на мирні зібрання. Ситуація ускладнена тим, що президентська партія перемогла на виборах, сформувала однопартійний уряд і в Україні чи не вперше в історії вся повнота влади зосереджена в руках президента. Це величезні ризики. Судова гілка влади кульгає на обидві ноги й неспроможна врівноважити цей перекіс. Нині змінити Основний закон неможливо, але після перемоги треба буде ухвалювати нову Конституцію і в ній передбачити запобіжники проти ситуації, подібної до нинішньої. Наприклад, якщо партія президента перемагає на виборах і формує уряд, спікера парламенту має обирати голосами опозиція. Або склад Рахункової палати формують опозиційні депутати, омбудсмена висуває опозиція. У державі все має врівноважуватися.

Ви сказали, що потрібна нова Конституція. Стара вже не задовольняє потреб держави?

– Конституція 1996 року була прогресивна порівняно з законами багатьох сусідів, і не лише пострадянських країн. Але час іде. Наприклад, розвиток місцевого самоврядування пішов так далеко, що Основний закон за ним не встигає. Те саме можна сказати про спосіб формування уряду, про статус президента. У глави держави надто великі повноваження. Він має зосередитися на зовнішній політиці, а внутрішня повинна стати прерогативою парламенту й уряду. У державному організмі має домінувати парламент. Сьогодні він є органом, куди скидають проєкти для ухвалення. Політику мають виробляти в парламенті, а вона виробляється на Банковій і заходить у Верховну Раду в готовому вигляді. У критичні моменти новітньої історії України – 1991-го, 2004-го, 2014 року – парламент завжди брав на себе відповідальність і знаходив вихід. Навіть у часи Януковича Рада мала автономність, статус її голови був високий. Нині ж парламент самоусунувся від власних обов'язків, з обличчя держави перетворився на вітрину.

Повномасштабна війна переходить у затяжну. Які зміни треба внести в законодавство, щоб підготувати країну до тривалого й активного опору?

– Державу треба переводити на воєнні рейки. Промисловість і сфера послуг мають бути чутливі до потреб оборони країни. Не треба закривати підприємства, ресторани, університети – бо виникає запитання: за що боремося? Усе має працювати, але головна мета – перемога. Потрібен суворий аудит – Рахункова палата має визначити, які витрати слід урізати на час воєнного стану. Треба сформувати пріоритет державних видатків. Також під час війни не можуть бути величезні розриви в оплаті праці людей, що утримуються за рахунок держави. У чиновників різних рівнів і відповідальність різна, але оплата праці має бути збалансована. Найважливіше під час війни – щоб люди відчували соціальну справедливість.

Дражливе питання – корупція під час війни. Як боротися з цим злом?

– Найефективнішою ця боротьба буде тоді, коли запровадять єдине декларування для всіх повнолітніх громадян. Щоб не було так, коли чиновники, отримуючи в незаконний спосіб власність і бізнес, переписують це на родичів, водіїв, секретарок, коханок. Кожен має декларувати доходи, щоб чесно відповісти, за що він купив нерухоме майно чи як став власником бізнесу. Норма про загальне декларування доходів і майна громадян записана в 67-й статті Конституції. Але цієї статті досі не запровадили, бо це невигідно жодній владі. Політиків багато, а державних діячів мало.

Торік активно обговорювали питання президентських виборів в Україні під час війни. Конституція їх забороняє. Проте від союзників лунали заклики їх провести. Наскільки вони доцільні?

– В Основному законі положення про вибори викладено в чотирьох розділах. У статті 83-й зазначено, що під час воєнного стану повноваження Верховної Ради продовжуються аж до його скасування. Прямої заборони проведення президентських виборів під час війни в Конституції немає, але прописані там принципи виборчого права є спільними для всіх типів виборів. Проблема в тому, що досі немає офіційного тлумачення Конституційного суду України щодо цих положень Конституції.

У травні 2024-го багато хто сприйматиме чинного президента, з політичної точки зору, як кульгаву качку. Тому варто заздалегідь отримати рішення КСУ щодо несумісності проведення виборів із воєнним станом. Тим паче російська пропаганда працюватиме на розхитування ситуації в Україні. Заявлятиме, що в нас немає демократії, тому й вибори не проводять. В інформаційному полі ми програємо агресору. Отримавши рішення КСУ, зможемо розтлумачити міжнародній спільноті, чому президентські вибори не можуть відбутися цьогоріч. Ми не контролюємо значної частини території. Росія першою їх не визнала б. Заявила б, що вибори відбулися не на всій території, тому українська влада – самозванці. Мені начхати на позицію Москви, але маємо бути активні щодо міжнародних партнерів, пояснити, чому вибори під час війни неможливі.

Кілька місяців тому опублікували відкритий лист понад 100 українських громадських організацій і аналітичних центрів про неприпустимість виборів під час воєнного стану. Позицію цих організацій узяв до уваги парламент і почули наші партнери.

У травні Зеленського можуть звинуватити в тому, що закінчився термін його повноважень. У цій ситуації він мав би розширювати базу підтримки. Заявити, що є опозиційні політичні сили й ми утворюємо з ними уряд національної єдності. Це був би сильний крок і на користь президента, і на користь країни, що нині має однопартійний уряд.

31 січня уряд вніс до Верховної Ради оновлений законопроєкт про мобілізацію. Що думаєте щодо запропонованих у ньому змін?

– Навряд чи знайдеться людина, яка на третій рік війни скаже, що немає потреби в мобілізації. Її не уникнути. Але не можна проводити мобілізацію в неконституційний спосіб. Треба шукати стимули. Люди мають розуміти, що після завершення війни держава не кине їх. Турбота про українських громадян найважливіша в цій ситуації.

Велику шкоду заподіяв "Єдиний телемарафон", де два роки розповідали, що на фронті все чудово, з того боку воюють чмобіки, алкаші й наркомани. У людей виникала думка, що раз така переможна ситуація, то мобілізація не потрібна. Самозаспокоєння суспільства зіграло поганий жарт. З людьми треба було розмовляти чесно. І вони мають бачити соціальну справедливість – що призивають і дітей топчиновників. Тоді російська пропаганда не матиме поживного ґрунту. Не можу дорікнути українцям за відсутність мужності. Але високопосадовці мають показувати приклад суспільству.

Президент 22 січня подав у парламент законопроєкт, що запроваджує інститут множинного громадянства, який дозволить усім етнічним українцям отримати статус громадянина. Чи не входить це в конфлікт із Конституцією, де чітко зазначено, що в Україні існує єдине громадянство?

– Це питання знов наштовхується на відсутність офіційного тлумачення Конституційного суду. У КСУ давно лежить подання щодо тлумачення 4-ї статті Основного закону про єдине громадянство. Але суд уже рік неспроможний ухвалити відповідне рішення. Прописане у 4-й статті Конституції єдине громадянство слід розуміти як відсутність громадянства іншої держави. Закон "Про громадянство України" варто узгодити з положеннями Конституції. Натомість законопроєкт, який вносить президент, іще більше ускладнить ситуацію. Влада то вимагає посилення відповідальності за друге громадянство, то виступає за множинне. Внесений законопроєкт є неконституційним – він допускає, що громадяни держав ЄС, США та інших країн можуть отримати українське громадянство, навіть не живучи в Україні та не володіючи державною мовою. Такий підхід неприйнятний. Якщо ми хочемо залучити іноземних громадян до відбудови економіки, то є інші способи – спрощення отримання посвідки на проживання.

Якщо громадянство так легко роздаватимуть, тим паче без зобов'язання припинити попереднє громадянство, – це буде "фас!" для російської пропаганди, яка роками нам торочить, що ми продали свою землю "західним панам". Владі треба стратегічно мислити в цій ситуації, не порушуючи Основного закону.

Після перемоги й відновлення мирного життя ми не зможемо повернути багатьох українських біженців. У кращому разі повернеться половина. Відбудова економіки створить багато викликів для держави. Ми змушені будемо сприяти трудовій міграції в Україну з країн третього світу. Про це треба думати наперед, щоб вона не стала неконтрольованою, щоб дозвіл на в'їзд надавався лише кваліфікованим робітникам. Про громадянство тут не йдеться – лише про робочу візу чи посвідку на проживання.

Які законодавчі зміни мають здійснити 2024 року насамперед?

– Найперше – оптимізувати законодавство про мобілізацію, про військовий обов'язок. Зробити максимально прозорим законодавство, що стосується бюджетної сфери та державних закупівель. Я хотів би, щоб парламент знову став центром політичного життя в Україні. Поважаю депутатів, які пішли на фронт, але вони більше потрібні в парламенті як чесні законодавці. Тільки популісти можуть казати: "Нащо нам парламент? Пошлемо їх усіх на фронт". Це рожева мрія Кремля – щоб у нас не стало парламенту. Тоді не буде кому затвердити бюджет, ухвалювати закони, змінювати міністрів і контролювати діяльність уряду. Депутати повинні мати відстрочку від мобілізації та виконувати свої обов'язки.

×