Українцям слід уважніше придивитись до тріщин, по яких може розколотись ворожа імперія

Путін увійде в історію не лише як кривавий диктатор, а і як унікальний майстер із відкривання "вікон Овертона". Безліч речей, які недавно здавалися ненауковою фантастикою і не підлягали серйозному обговоренню, стали реальністю. І ще більше можуть нею стати впродовж короткого часу.

 

Тож обговорення розпаду Росії як перспективи найближчого майбутнього із площини "підчаркових" розмов та заповітних мрій українських націоналістів перетворюється на актуальне питання світової політики. І надзвичайно важливо, що це нарешті прозвучало не від українців, чеченців чи грузинів, навіть не від поляків чи балтійців, а із вуст американського генерала, який де-юре представляє свою приватну точку зору, але де-факто є речником всієї американської армійської спільноти та військових експертів, тих самих оспіваних російською пропагандою "яструбів Пентагона".

"Колективний Захід", який, на жаль, як окремий суб'єкт існує лише в московській пропаганді, насправді складається зі значної кількості груп впливу, експертних і лобістських кіл, із різними інтересами та світобаченням. І прийняття тієї чи іншої нової реальності відбувається у процесі тривалої дискусії між цими колами, групами та середовищами. Але сам факт, що принаймні одне дуже впливове середовище – армійське – почало публічну дискусію про майбутнє "після Росії", – явище досі нечуване, про яке ще пів року тому годі було мріяти. До провалу інтервенції в Україну РФ здавалася нездоланною монолітною потугою. Нині стало очевидним, що ця "велич" – інформаційна ширма, за якою ховається недолуга конструкція, абияк зліплена з посліду й патиків. Логічний наступний крок – замислитися про її довговічність.

На Заході триває робота над помилками та усвідомлення прорахунків попередніх десятиліть. Загальновизнаним став факт провини західних еліт у виникненні та становленні путінського режиму – нинішню Росію вигодували та випестували європейські гроші та загальна терпимість до все більш недозволених дій, які Кремлю з року в рік дозволяли та пробачали. З кожним днем відбувається усвідомлення суті сучасної РФ, аналогічної нацистському "тисячолітньому Рейху", – теза, давно очевидна для українців, але неприйнятна на Заході ще пів року тому.

Генерал Годжес пішов іще на крок далі: поставив питання про помилки Заходу, допущені наприкінці холодної війни, перед та під час розпаду СРСР. Ми добре пам'ятаємо, як тодішній президент Буш умовляв нас не відокремлюватися від Росії і разом із Єльциним будувати новий світ після комунізму. Голосом Буша тоді говорив весь "колективний Захід", який виявився не готовим до стрімкого процесу деколонізації поневолених Росією народів і який боявся виникнення нових ядерних держав. Та й загалом волів мати справу з одним партнером, а не із 15.

На щастя, ми тоді не дослухались голосу "доброзичливців" і зробили свій історичний вибір. Шкода лише, що сліпий острах Заходу опинитись у світі, де неконтрольовано розповзається ядерна зброя, вилився для нас у викручування рук до підписання ганебного Будапештського меморандуму.

Якби тоді на Заході почули голоси України, Балтії та Грузії, а не голоси "аналітиків", світ нині був би інший і нинішня війна не була б можлива. Шкода, що за помилки Заходу тисячами життів платимо саме ми, українці. Але тим більше саме нам слід максимально допомогти не повторити цих помилок після нашої перемоги.

На мою думку, генерал Годжес трохи переоцінює роль мультиетнічності сучасної РФ. На відміну від СРСР, де в кожній союзній республіці була корінна нація, яка вважалася суб'єктом державотворення і становила арифметичну більшість (від понад 80% у Литві та Вір­менії до хоча б майже 60% у Естонії та Латвії. – Країна), у сучасній Росії корінні народи майже в усіх суб'єктах федерації є меншістю. А в більшості випадків – майже вимерлою етнічною групою. Винятками з цього є мусульманські республіки Північного Кавказу й Татарстан, меншою мірою Калмикія, Тува і Бурятія. Решта згаданих Годжесом 120 корінних народів практично знищені імперією і не можуть стати рушійною силою національно-визвольних рухів. Однак чи витікає із цього монолітність та "нєрушимость" Росії? Зовсім ні.

 

Кавказу або Татарстану цілком може вистачити для запуску ланцюгового процесу розпаду імперії, в якому на другому етапі рушійну роль може зіграти регіональний сепаратизм. Адже етнічні росіяни із Сибіру, Уралу та Далекого Сходу вже неодноразово порушували питання про те, чому вся імперія годується природними ресурсами їхніх регіонів, тоді як майже всі надприбутки від цих ресурсів осідають у Москві. У вказаних трьох регіонів навіть є свій, хай і короткий, досвід створення сепаратних держав у період 1918–1921 років. І символіка тодішніх Сибірської, Далекосхідної та Ітіль-Уральської республік деінде з'являється на парканах, намальована вночі антиімперськими "екстремістами".

Тим часом у Петербурзі місцева антипутінська фронда останні роки включає, крім загальнодемократичних наративів, цікавий посил про нібито "близькість" Північно-Західної Росії до країн Фенноскандії та Балтії, на противагу ординській традиції Москви.

Так само своє слово під час "всєросійської смути" можуть сказати донські та кубанські козаки, які міцно інкорпоровані в імперський проєкт, однак зберігають залишки окремішньої ідентичності, що може вистрелити, коли імперський проєкт явно та однозначно збанкрутує.

Дрібничкою, але добре вписаною в загальний контекст, на цьому тлі є настрої в Калінінграді та на Курилах і Сахаліні, де місцеві етнічні росіяни вже не один рік тихо обговорюють можливість повернутися разом із цими загарбаними територіями до Німеччини та Японії відповідно. На відміну від Криму й Донбасу, там референдум за зміну приналежності цілком реально дав би позитивний результат, тільки-но виникло б відповідне вікно можливостей.

Нині регіональний сепаратизм у Росії не є реально впливовою потугою й уваги йому приділяють небагато. Однак "вікна Овертона" прочиняються з кожним днем провальної війни Кремля в Україні. І оголошений 21 вересня "тотальний мобілізєц" став тим вітром, що відкриє їх на всю ширину. Те, що сьогодні видається теоретизуванням, уже за кілька тижнів чи місяців може стати актуальним порядком денним, і до цього вже слід приготуватись.

Українцям слід уважніше придивитися до тріщин, по яких може розколотись імперська "тюрма народів", і почати заливати воду в ці тріщини – налагоджувати контакти з потенційними лідерами сепаратистських рухів, допомагати їм організаційно й медійно.

Також саме нам слід стати посередниками між цими рухами й Заходом і загалом активно просувати на порядок денний "світ без Росії" як не "апокаліптичний ядерний хаос", а навпаки – цілком нормальний новий світоустрій.

Ну а поки ми у кращих традиціях "прометеїзму" допомагатимемо поневоленим народам Росії та й самим росіянам усвідомити перспективи життя в нових незалежних державах, колеги Бена Годжеса, думаю, вже розпочали планування їхньої частини цієї справи: під час "вєлікой смути" та розпаду Імперії Зла вчасно взяти під контроль величезний іржавий ядерний арсенал. У мавпи слід забрати гранату, й у "конторі" Годжеса над цим уже інтенсивно працюють.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×