Україні треба протриматися до виборів чергового президента США

НАШІ ПРИРОДНІ СОЮЗНИКИ – НА CХОДІ ЄС. ДЛЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ МИ ЛИШЕ БУФЕРНА ТЕРИТОРІЯ

ОСНОВНІ ДЕБАТИ СТОСОВНО ЗАПРОПОНОВАНИХ ПРЕЗИДЕНТОМ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ ЩОДО ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ЗОСЕРЕДИЛИСЯ НАВКОЛО ОДНІЄЇ НОРМИ – про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Є обґрунтований острах, що це покладе початок легалізації ДНР і ЛНР як складових частин нашої держави з негативними внутрішньо- і зовнішньополітичними наслідками. Росія збереже вплив на нашу політику, терористи узаконять свою владу на окупованих територіях, Україна не зможе претендувати на вступ до Євросоюзу й НАТО.

Питання виявилося настільки принциповим, що учасники дискусії відсунули на другий план зміни до Конституції про реформу самоврядування. ­Дебати в парламентській залі вказали на пріоритетність проблем нинішньої України. Суспільство вимагає розв'язки, а не консервації проблем на Донбасі куди більше, аніж переформатування повноважень по владній вертикалі між Києвом і місцевими громадами. Мукачівський інцидент ще раз засвідчив: децентралізація не вирішить нашої головної біди – корупції. Спроба здолати всі нинішні проблеми через децентралізацію матиме для України такі ж наслідки, як і ваучерна приватизація на початку 1990-х для впровадження ринкової економіки.

 

Президент Порошенко з однодумцями апелюють до західних партнерів, наполягаючи, що виконання всього пакета Мінських домовленостей є умовою збереження дружніх стосунків із ними. Так, західні партнери за будь-що дотискатимуть цей сценарій розв'язки чи навіть замороження конфлікту. Сценарій, на який пристала Україна. Сценарій, який передбачає і амністію терористам, і право на мовну ­самовизначеність нині окупованих територій, і участь тамтешньої влади в призначенні місцевих суддів і прокурорів, і створення народної міліції з числа нинішніх бойовиків. Обійтися відпискою у тексті Конституції не вдасться. Сторони переговорного процесу вимагатимуть від нас детального виконання всіх умов Мінська-2. Путін підтримуватиме градус протистояння доти, доки Україна не зробить усе – аж до останньої букви.

Нинішній формат перемовин щодо Донбасу базується на тому, що успішне їх завершення можливе тільки за рахунок поступок Києва. Так сталося не лише через наполегливість Росії і поступливість України. Цьому посприяли й міжнародні обставини.

У Білому домі добігає кінця друга каденція Барака Обами – найслабшого президента США після Другої світової війни. Принаймні так його характеризує журнал Forbes. Європа не входила до пріоритетів зовнішньої політики "слабкого" президента. Сполучені Штати почали втрачати колишні позиції у Східній Європі і на Кавказі, "відпустили" у вільне плавання Туреччину. Якоюсь мірою це спокусило Путіна й заохочує його агресивність щодо України та наших сусідів.

На вулицях західноєвропейських міст не почуєте нічого іншого, окрім: "У всьому винна Америка, вони всюди пхають свого носа". Відсутність Вашингтона у Європі вмить була заповнена російською пропагандою й інтересами місцевих політичних еліт, які нарешті посунули звідси "вусьомувинного" Дядька Сема.

Американська "слабкість" ускладнилася: наполегливими намірами Великої Британії абстрагуватися від континентальних проблем, традиційним бажанням Франції не впускати сюди нікого зайвого; прагненням Німеччини вперше після 1945 року заявитися на роль самодостатнього лідера всієї Європи. Берлін намагається самоствердитися на російсько-українському конфлікті. Ми виявилися прекрасним тренувальним стендом для того, аби Європейський Союз на чолі з Німеччиною доводив свою спроможність. Особливо в часи грецького ляпасу. Для Берліна й Парижа це ще й нагода реабілітуватися за вторинну роль у вирішенні балканської кризи в 1990-х, що відбувалося під керівництвом президента Клінтона. Якби не рішучість натовської коаліції, за кілька років війна на Балканах могла б перерости в глобальне протистояння, адже 2000 року президентом Росії став ставленик КДБ Володимир Путін.

 

Для вирішення своїх завдань провідні держави ЄС жертвують Україною, що відіграє для них роль другої-третьої черги буферного поясу з Росією. У період розпаду СРСР і Варшавського блоку ще незміцніла Німеччина, спершись на американське плече, відгородилася від Росії східноєвропейським бар'єром. Наші західні сусіди й прибалти отримали можливість швидко інтегруватися до ЄС і НАТО. Колишній шведський дипломат Генрік Лільєгрен стверджує: Франція була єдиним потужним континентальним гравцем, який виступав проти розширення Європейського Союзу й НАТО на Схід. Бо в цьому вбачалося збільшення ваги Німеччини та посилення впливу Сполучених Штатів у Європі.

Нині проти суперечок із Мос­квою щодо розширення ЄС, а особливо НАТО, вже не лише Франція, а й Німеччина. Позиція цих держав була визначальною на фатальному для України Бухарестському саміті НАТО 2008-го. А рік тому, скориставшись низьким інтересом Обами до України, Меркель та Олланд замінили "женевський" переговорний формат "нормандським".

Німеччина й Франція поспішають приспати конфлікт на Донбасі до обрання нового президента США. Задля цього нас намагатимуться загнати назад до сфери особливих геополітичних інтересів Москви. Аби не дратувати її. Це – найпростіший і найшвидший шлях владнання російсько-української проблеми для Європи.

Ймовірний результат наступних президентських виборів у Франції 2017 року й упевнене політичне становище Меркель у Німеччині підказують: єдина змінна, що може покращити зовнішньополітичні обставини для України, – це вибори наступного президента США, який набуде повноважень у січні 2017-го. Виглядає так, що хто б не переміг від демократів чи республіканців, політика Вашингтона щодо Східної Європи й України стане значно дієвішою. Тобто розв'язання конфлікту на Донбасі відбуватиметься не лише за рахунок поступок України.

Також варто пам'ятати, що в мить загострення взаємин між ключовими гравцями на якийсь час прочиняються вікна можливостей для дрібніших суб'єктів. Але треба опинитися в той час у правильному місці, бути активним й обрати собі правильну роль, що поєднає твої інтереси з потребами союзників. У 1990-х розширення ЄС і НАТО на Схід стало можливим завдяки ситуативному збігові інтересів США, Німеччини, Скандинавських країн і нових держав колишнього радянського табору. Зараз сильна й суверенна Україна стає спільним інтересом для наших найближчих сусідів, а особливо держав Балтії, Польщі, Молдови, Грузії, Румунії і Болгарії. Без нас неможливий повноцінний пояс безпеки навколо Росії. Дієвим каталізатором процесу його формування можуть стати лише Сполучені Штати з новим президентом, який прагнутиме повернути визначальну присутність Вашингтона на західних рубежах Росії.

До цього часу Україна має протриматися, встановити межу дозволеного й не відступати за неї. Зокрема, треба жорстко відкидати будь-які спроби нав'язувати нам текст Конституції ззовні – чи то із Заходу, чи то зі Сходу

×