"Доки Росія агресує в Європі, світ у небезпеці. Хулігана треба поставити на місце"

Війна пробудила в українців генетичну пам'ять

– Донька народилася 23 липня. Це ще один привід наближати перемогу якнайшвидше. Війна не має ставити на паузу нормальне життя. За що тоді воюємо? – каже Олександр Алфьоров. Спілкуємося телефоном 11 серпня.

 

Велика війна 24 лютого стала для вас несподіванкою?

– Розумів, що Росія не зупиниться й рано чи пізно захоче захопити більше. Саме тому пішов навчатися до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, де закінчив кафедру військової підготовки. Два роки щосуботи після робочого тижня їздив на навчання. По суті я готувався до великої війни заздалегідь.

Чи всі були готові до війни?

– Ні. Одначе пам'ять на генетичному рівні підказала українцям, як вони мають діяти. Самоорганізуватися, взяти зброю в руки й будувати барикади. Майже те саме, що робили й на Майдані. Ми змогли вдало сказати "ні". Коли диктатор Путін вдерся в Україну, він думав, що атакує державу, а насправді напав на Майдан. Це те, чим була наша країна перші дні після 24 лютого.

Яка була ваша мотивація захищати Україну?

– Це моя держава й земля. Відчув потребу захистити свою сім'ю і долю моїх дітей. Нам треба перемогти. Якщо зазнаємо поразки, програє Україна, якщо переможемо – розпадеться Росія. У кожного українця свій фронт – і він має бути там дієвий. Це не означає, що кожен має вдягнути камуфляж. Працювати в тилу й платити податки – теж підтримка фронту.

Що було найважче за ці пів року?

– Мені знайомий цей ритм життя. Маючи атовський досвід, був готовий довго не спати й не їсти. А ще – швидко виконувати поставлені завдання. Розумів, що від цього залежить успіх нашої боротьби в конкретній ділянці. Попри загибель товаришів не мав права не виконати вчасно наказу. Приборкував у собі біль утрати та, зціпивши зуби, робив своє.

Яка історія врізалась у пам'ять після 24 лютого?

– Запам'яталася позиція польського посольства в Україні. Приїхав і побачив, що вони в Києві. Попри загрозу захоплення столиці й те, що решта представництв виїхала до Львова. Це був мужній жест підтримки України.

Що найціннішого забрала війна з життя українців?

– Дитячі усмішки. Право дітей на повноцінні розвиток і освіту. У декого забрала батьків і щасливе майбутнє. Багато дітей отримало психічні травми. Частина з них, навпаки, стала сильнішою. Діти цієї війни будуть особ­ливі. Вони переживають буремні часи обмежень, повітряних тривог і патріотичного піднесення одночасно.

Чого бракує вам?

– Науки. Не можу займатись улюбленою історією. На 25 лютого в мене були квитки на Афон, в архівах якого мав із колегою досліджувати український спадок. Війна змінила всі плани. Змушено поставив на паузу раніше початі проєкти. Маю на увазі "Щоденник Пилипа Орлика", який із колегами готував до публікації. А також кілька незакінчених міжнародних проєктів і козацький реєстр Сумського полку 1732 року, що його готували спільно з Олександром Різниченком. Цю роботу виконали на 95 відсотків. Оригінал реєстру лежить у Москві. Його обсяг – 2500 сторінок. Це мала бути епохальна подія, адже це перепис усього ­населення Сумщини на початку ХVIII століття. Відтіля походить і мій рід. У березні мав здати в друк книжку про Городницький скарб – знайдені 2020-го тисячолітні срібники наших князів. Такі книжки є візитівкою України, адже підтверджують тисячолітню історію її державності. Якщо знайду мецената, опублікую, не чекаючи перемоги.

Місцевість, де ви були, підказувала ідеї майбутніх досліджень?

– Маю пієтет перед курганами. Мені імпонують половецькі баби – це кам'яні гості з минулого. Матеріалізовані свідки подій далеких століть. Коли проїздив повз кургани, виникало бажання продовжити проєкти, пов'язані зі скіфами. Цю ностальгію гамував думкою про те, що після перемоги матиму більше часу й сил на такі дослідження.

Як знаходите час поєднувати військову службу з блогерством?

– Планую на ціле життя вперед. Рецепт простий: менше спиш – більше вдається. Щодня на моєму ютюб-каналі з'являється свіже хвилинне відео в рубриці "Історичний календар". Двічі на тиждень готую 15-хвилинні випуски. Розповідаю про важливі історичні події та їхній зв'язок із сучасністю. Намагаюся правдою руйнувати міфи російської пропаганди. Головне правило воїна: роби тут і зараз. Треба розуміти: ти – володар часу. Маєш із ним товаришувати, вміти використовувати максимально. Є час – не марнуй його.

Днями ваш канал увійшов до десятки найкращих українськомовних блогів ютюбу. Як зреагували?

– Зрадів. Це приємна несподіванка. Свій канал відкрив 2019-го. Він третій у рейтингу історичних українськомовних блогів ютюба. Щоб записати відео, я не потребую студії, професійного світла й кількох камер для різних ракурсів. Не маю часу на писання тексту, щоб потім читати його із суфлера, як робить більша частина відеоблогерів. Придумую тему, кілька днів прокручую в голові. Перевіряю дати, факти й пишу на телефон з одного дубля. Коли обмовляюся, одразу виправляюся – на монтаж часу війна теж не дає. Я щирий в емоціях, адже не читаю з екрана.

Які випуски вважаєте корисними для всіх українців?

– Маю кілька відео, де пояснюю, чому ця війна почалася. Одне з них так і зветься "Чому Путін напав на Україну?" Мотивація Росії проста: якщо вона не воюватиме, розпадеться як держава. Якщо імперія не розширюється, поїдає сама себе. Друга тема, що набрала найбільше вподобайок глядачів, – чому Росія краде наших людей і вивозить на свою територію. Це звичайна практика імперії: на завойованих землях підкуповувати чи зміщувати еліту й асимілювати працездатних українців серед росіян. По суті – це рабство в ХХІ столітті. Люди, яких у дорослому віці висмикнули з їхнього рідного середовища й перекинули в чужу атмосферу, паралізовані в діяльності. Їх перетворюють на рабів.

Як українцям остаточно поховати міф про "дружній братський російський народ"?

– Більшість часу росіяни вважали нас недорозвиненими підлеглими. Путін говорив про українців як про братній народ до нападу Росії на Грузію 2008-го. Коли Україна підтримала Тбілісі, цей наратив зник. Далі теза про "братній" народ розкручувалася в Україні через п'яту колону. Водночас у Росії поширювалася думка, що українці – фашисти. Цей міф відійде в небуття зі старшим совєтським поколінням, яке його пропагувало та сприймало. Діти, які переживуть війну 2022-го, ніколи не сприймуть цього брехливого братерства. Ріднею ми ніколи не були.

Українці стають унікальною нацією під час цієї війни?

– Ми є унікальними не через війну, а через географію. У культурному вимірі українці належать до європейської цивілізації, однак на схід від нас – євроазійська, на південь – ісламська. Ми зшили два береги водяної артерії Дніпра. У Європі на правому й лівому березі такої великої річки виникли б дві держави, а ми об'єдналися в одну. Своїми плечима підпираємо поліські болота, ногами стоїмо на двох морях. Ми не тільки вперлись у природний кордон гір, але й перейшли їх. Тисячі років тому географія змусила нас бути пасіонаріями на своїй землі.

Ця війна не сформувала нас, вона пробудила в нас генетичну пам'ять. Одвічне прикордоння й життя на перехресті заклали в нас велику кількість якостей для виживання. Наш козацький голова зветься гетьман – німецьким словом. Ми маємо майдан – це тюркізм. Ми завжди позичали найкраще, але вкладали туди і своє.

Кремль готовий воювати до останнього бурята. Українці готові воювати до останнього росіянина-­окупанта в Україні?

– Ми готові воювати до нашого кордону. А це означає, що ми відчуваємо, де наша земля, й нікому її не віддамо. В українців з'явилося гостре відчуття коду "свій – чужий". Мене більше турбує, чи Європа та світ зрозуміли, з ким і за які цінності воює Україна. Після Другої світової Європа будувала свою повоєнну архітектуру на принципах законності, рівності та свободи слова. Робила це, щоб уникнути війн. Водночас під її боком існував монстр совєтський союз – ізольована держава, яка весь час готувалася до війни. Коли союз розпався, європейці повірили, що це торжество демократії. Почали торгувати з Росією. Гратись у рівноправність. Нині багато хто з них не відчуває, чим живе ця частина Європи. Утім, росіяни зробили вже все, щоб не бути бажаними гостями в багатьох європейських країнах. Рашисти стикаються з дискомфортом, коли їм кажуть: росіян тут не чекають, бо вони несуть війну. Це заганяє "русского" Ваньку-дурника на піч, де він буде щасливий і всім зрозумілий. Щоб заспокоїтися психологічно, росіяни мають тенденцію до самоізоляції. Однак цього разу не встигнуть – розпадуться.

Коли може початися контрнаступ?

– Кремль намагається затягнути війну на зиму. Коли Україна і Європа будуть залежні від ­енергоресурсів. Саме тому Росія силкується показати якісь атаки та спроби контратак. Рашисти зрозуміли, що їм треба грати в довгу. Санкції малодієві. Росіяни можуть прожити без французьких сирів та іспанського вина. Якось протягнуть і без нових телефонів, фейсбуку й інстаграму. Мають рабську свідомість. Стерплять навіть голодування "на благо Росії". Вони живуть у вигрібних ямах. Якщо молодше покоління вилізло звідти й побачило принадну Італію, то старші засунуть їх назад у багно і скажуть: "Почекай. Треба ще потерпіти". Їхній запас терпіння великий. Ми зможемо піти в контрнаступ, коли матимемо достатньо важкої зброї та боєприпасів до неї. Маємо виснажувати ворога маневреною війною, а тоді виганяти артилерією.

Які можуть бути варіанти визволення українських територій?

– Механізм багатовекторний. Від поступового просування на фронті й дипломатичного тиску до прямого втручання українських спецслужб у життя РФ для розхитування внутрішньополітичної ситуації. Українська перемога – це комплекс заходів, що потребує грамотного виконання. Кожен українець, який має 5 хвилин часу, може сісти й написати в соцмережах американцям, англійцям чи індусам про те, чому їм важливо допомогти наблизити нашу перемогу. Адже, доки Росія агресує в Європі, світ у небезпеці. Маємо спільно ослабити й демілітаризувати РФ. Світового хулігана треба поставити на місце.

Коли це може статися?

– Ця війна не завершиться з виходом української армії на наші кордони. Навіть якщо ми повернемо контроль над Донбасом і Кримом, маємо розуміти: Росія атакує Україну повторно за 5–10 років. Історія циклічна, деякі речі – очевидні. Ми ходимо по колу. Навколо нас живуть народи, які мають свої ментальності й поведінку. Доки на схід від нас буде російська імперія, доти вона нападатиме на Україну. Маємо її розвалити, а не лише вийти на свої кордони.

У РФ живе 145 мільйонів людей, серед яких – 190 національностей. 80 відсотків – це 110 мільйонів – росіяни. Себто є 35 мільйонів етнічних неросіян, які колись захочуть жити окремо від Москви. Економічний розрив між регіонами – катастрофічний. Саме тому Росія відмовилася від Аляски: ніби є, але доїхати нема як. Бездоріжжя. Складність комунікацій створила економічну систему: Москва й Пітер з одного боку, й по суті автономна околиця імперії – з другого. Є регіони, на які тиснуть Китай і Японія. Вони – під економічним впливом цих країн.

Є інші чинники розпаду?

– Безумовно. Зокрема – релігійний. 75 відсотків населення РФ вважають себе православними. Хоча на пасхальні богослужіння чомусь ходить більше українців, аніж росіян. У РФ є республіки Інгушетія, Чечня, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія, Татарстан і Башкортостан, які сповідують іслам. Останнім часом він у Росії радикалізується та знижується рівень православ'я. В Алтайській республіці й Калмикії поширений буддизм. Вони всі різні – цей чинник вагомий.

Рівень націоналізму зростає, це радикалізує російське суспільство за етнічною ознакою. Гасла на зразок "Мы русские, мы не дадим повторить…" або – "Можем повторить" – буденність цієї спільноти. Це витісняє інші національності РФ з національних республік. Умовно кажучи, в уряд Татарстану може прийти міністр-росіянин. Цей фактор руйнівний. Згадаймо Югославію, яка через це розпалася на Сербію, Хорватію, Словенію, Македонію, Боснію й Герцоговину, Чорногорію. Путін возвеличує силу російського війська, а гинуть буряти й дагестанці.

Економічна криза – виклик існуванню імперії?

– Авжеж. Португальську імперію годували її колонії. Коли останні стали голодувати, метрополія почала їх фінансувати. А потім сказала: "Нащо це нам? Хай краще будуть незалежні". У Росії навпаки: Москва живе в розкоші, а її колонії бідують. Рано чи пізно вони можуть сказати: навіщо ми годуємо Москву, якщо нам нічого не дістається?

Аналогія з падінням Третього рейху доречна?

– Абсолютно. Адже гітлерівська Німеччина впала від поразки на полі бою. Програш у війні переформатовує державу. Зникає довіра до лідерів, руйнуються зв'язки вертикальної підтримки. Влада втрачає довіру народу. Коли вона слабшає, зникає і суспільний страх перед нею. І тут багато залежить від успіху Збройних сил України та підтримки колективного Заходу. Мусимо дотиснути ворога.

Із чого почнеться розпад імперської Росії?

– По-перше, з воєнної перемоги України. По-друге, зі смертю чи відстороненням Путіна. Це дасть кількатижневу паузу для підготовки позитивних дій із нашого боку. Ми спостерігаємо останні конвульсії російської імперії. Понад 10 років вона не протягне.

На війні часто ризикуєте?

– Ризик – це перебування в зоні небезпеки. І це не лише лінія фронту. Сьогодні це житлові будинки, дитячі садки, театри й будь-які інші місця, куди може прилетіти російська ракета. Я противник думки, ніби в час війни десь є безпечна зона. На фронті небезпека вища, але і її усвідомлення більше. А в цивільного населення цього розуміння немає. Безпечних місць в Україні не існує. Маємо транслювати всьому світу: доки в нас немає безпеки, її немає і в Європі. Це не війна за Крим і Донбас, а за бажання Росії контролювати європейський континент.

Що зробите найперше, знявши камуфляж?

– Хочу поїхати з родиною у вільний Херсон. Провести час на Дніпрі. Половити рибу, поплавати на байдарках і знову відчути українськість цього міста.

До чиїх порад дослухаєтеся?

– До дружини. Ми різні за сприйняттям речей. Її поради збалансовують моє неврівноважене спри­йняття світу. Часто за своїм оптимізмом не бачу злих умислів людей. Тетяна застерігає від них і допомагає їх розгледіти.

Що дає змогу не зупинятись у розвитку?

– Постійне бажання знати більше. Попри те, що я історик, люблю занурюватись у палеонтологію. Захоплююся відкриттями в галузі фізики, хімії й астрономії. Ці науки збалансовують моє мислення. Часто осмислюю історію, як математику. Не для того, щоб передбачити майбутнє, а щоб стабілізувати якісь моменти. Натхнення для історичних досліджень беру в біології й географії. Знаходжу там прийоми, що їх не використовують в історії. Це часто дає цікавий результат.

Історик може передбачити майбутнє як циклічність подій?

– Ні, адже людина – нелогічна істота. Раціонально може вчинити людина, яка не є історичною постаттю. Утім, історію і змінюють люди, бо діють алогічно.

Якби завтра були змагання між істориками з бігу, обрали би спринт чи марафон?

– Я добре бігаю короткі дистанції. Легка атлетика супроводжувала мене все студентське життя. На першому курсі стометрівку пробігав за 11 секунд. Люблю робити все швидко та якісно. Живу за принципом: можеш зробити сьогодні – вперед. Великі дистанції виснажують. Хоча іноді мусиш долати і їх.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×