Вибухнув найбільший склад снарядів в Україні
– Бежала по полю в ночной рубашке, без белья. На босую ногу одела резиновые калоши, в руках – норковая шуба. Лезла через реку, до крови натерла ноги. После каждого взрыва искала, куда упасть. Позади был ад. Земля тряслась, – каже 47-річна Тетяна Міщенко, жителька села Вербівка неподалік Балаклії Харківської області.
23 березня у місті злетів у повітря 55-й ракетно-артилерійський арсенал – найбільший склад снарядів в Україні. Вибухова хвиля охопила 50 кілометрів навколо Балаклії. Перші снаряди полетіли в бік Вербівки. Евакуювали 36 тисяч городян і жителів навколишніх сіл
Пряме транспортне сполучення з Харкова до Балаклії скасували через вибухи. Автобусом треба їхати попутками, з пересадками. Від Вербівки – 3 км пішки до Балаклії.
Тетяну Міщенко зустрічаємо в переповненому автобусі. Невисока, говорить втомлено. Біля себе вмощує вазон із декоративною ялинкою.
– Муж умер несколько лет назад от рака. В Вербовке живу со свекром. Когда начались взрывы, не захотел со мной бежать, – зітхає жінка. – Я за домом соскучилась, решила вернуться. Вот в Харькове купила растение. Будет символом новой жизни. Скорее бы забыть этот ужас.
– Я в тот день был в Змиеве (50 км від Балаклії. – Країна), – долучається до розмови 23-річний Ігор Шевченко, житель Слобожанського, куди прямує автобус. Тримається за поручень. – Резко затрещали окна, включились сигнализации на автомобилях. Потом из Харькова промчались около 40 пожарных и 30 "скорых". До утра был огромный поток людей и автомобилей. За литр бензина платили 80–100 гривен. Место в автомобиле до Харькова стоило до 4 тысяч гривен. Но многие люди помогали просто так.
У Слобожанську, за 20 км від Балаклії, Тетяну Міщенко зустрічає колега в "Ладі". До Вербівки підвозить і нас. У селі смердить порохом. Жінка голосно плаче, коли бачить свою вулицю. До неї підходять сусіди, що чекали на хліб.
– Тої ночі побачила в небі силует літака з гострим носом. Почула два неголосні взрива. Почалась пожежа. Весь горизонт горів, як під час Страшного суду. Земля двигтіла. Думала, дім розвалиться в секунду. Від ракет небо спалахнуло феєрверками, – кутається в хустку 67-річна Клавдія Соснова. – У сусідів будинок тріснув пополам. Я накинула пальто, взяла кілька піджаків і заховалась під скамєйку. Два дні там просиділа. До мене прийшов чорний величезний пес. Дивився просто у вічі. Дуже його злякалася. Потім під скамєйку залізла качка. Отак і сиділи разом. Тільки раз вибралася з-під лавки – хотіла позагрібати огород. В той момент на сусідський двір упала ракета. Я знову під скамєйку заскочила.
Із машин мене бачили. Але тільки руками махали і їхали дальше. Дуже було обідно.
Клавдія Соснова чотири роки працювала на артскладах.
– Був настоящий контроль, – продовжує. – За забуту перепустку звільняли. Там під землею два поверхи бункерів зі снарядами. Вантажівки їздили під землею аж до Чугуєва. Зараз дисципліна не та.
– Літак пустив дві ракети й улетів. Думаємо, що то росіяни учинили. Де в сепаратистів ті літаки? – каже 33-річна Анна Семенко, під'їжджає велосипедом. Зібралася в сільську раду просити плівку на вікна. – З мужем закутала дитину в одіяло і побігла у шльопанцях надвір. Підібрав незнайомий автомобіль. Довезли до евакопункту. Там дали чай, погодували, пропонували заспокійливе. З того дня я ще нормально не спала – серед ночі постійно хочеться кудись бігти.
На вулиці кілька місцевих чоловіків просять показати документи. Кажуть, у селі були мародери. Виносили цінні речі з покинутих квартир.
– За час АТО чотири рази атакували артсклади. Востаннє – торік 26 грудня, – говорить 35-річний Анатолій Семенко. – Одні кажуть, безпілотник скинув запалювальну суміш, інші – що літак. За кілька днів до цього у військовій частині був з'їзд генералів. Тільки залишили її – почалася канонада. Могли артсклади підірвати, бо треба було скрити розкрадання снарядів. Є думка, що їх продавали сепаратистам.
На околиці Вербівки – зруйнована снарядами ферма. Звідси до артскладів у Балаклії – 1,5 км. До міста йдемо півгодини. Під містком – висохле озеро з очеретом. Починається військова частина. Тягнеться на 11 км, ширина – 3,5 км. Обгороджена високим бетонним парканом. Подекуди на ньому вибиті плити. Сапери розміновують снаряди, що лежать купами по всій території.
Біля головного в'їзду стоїть БТР. Колона військових вантажівок прямує до частини.
На території бази – військове містечко. На вулиці стоять зо два десятки горілих машин. Із вибитих вікон школи видно червоні порвані штори. Зі зливної ями виглядає переляканий пухнастий кіт.
Навпроти КПП Зінаїда і Анатолій Лісняки на саморобному мангалі варять борщ біля власного зруйнованого гаража. За ним – червоний цегляний будинок.
– Не думала, що радітиму, бо гараж завалився. Він узяв на себе перший удар. Тому витримав будинок і обрушився тільки димохід, – жінка кладе в каструлю пакет овочевої заправки. – Вчора вийшов напівсирий, але нам був дуже смачний, бо на вогнищі, – всміхається. – Коли почались обстріли, одразу сіли в автомобіль і поїхали будь-куди, аби якнайдалі. Наш пес так перелякався, що два дні не вилазив із машини. І зараз не в собі, контужений чи що.
Біля будинку далі по вулиці лежить уламок ракети. Із неї стирчать сині проводи.
У сміттєвий бак жінка виносить відрами скло. Спираючись на ціпок, підходить сусід 59-річний Микола Іщенко. Має протези на обох ногах.
– Нас с женой дважды эвакуировали спасатели. Сначала мы спрятались в огороде. Когда прилетел снаряд за 2 метра от нас, начали думать о побеге. Спасатели вывезли нас до центра. Было полчаса тихо. Вернулись домой одеться в теплое. И тут начался ад. У нас нет родственников. Поэтому пошли на кладбище к двум сыновьям. Сидели на скамейке и смотрели на могилы. Умирать не было страшно. Ударная волна была такая, что подпрыгивали на лавочке.
– Кота пришибло. Сидит контуженый. Рот открывает и как будто мяукает, но без звука. Ничего не слышит. Кушать дали, вроде отходит, – каже 52-річна Людмила Шеремет. – Людей жалко. Мой сосед под обстрелами залез с собакой в погреб. Теперь никого не узнает. Забрали в больницу.
На вулиці 40-річчя Перемоги – спалений будинок. Залишились тільки цегляні стіни. На них – обвуглені кондиціонери. Тліють залишки балок перекриття. Навколо мікрорайону кружляє гелікоптер – перевіряють частоту і місця вибухів.
– Ракеты "Куба" – страшная сила. Я в Афгане воевал, но такого ужаса не видел. В декабре прилетал беспилотник и сбросил две бомбочки. Немножко не попал. В этот раз пилот – молодец, может ждать премию, – каже 54-річний Володимир Стороженко. З трьома чоловіками лагодить дах свого будинку.
У магазині "Берізка" хліб розібрали. Найбільш ходовий товар – макарони швидкого приготування "Мівіна".
– Потому что газа в городе нет, а кушать надо. Молочные продукты все испортились. Из мясного оставила только копченые колбасы, – каже 47-річна Алла Пономаренко.
У приміщенні коледжу працює кухня. Пахне борщем. Також дають перлову кашу, чай і бутерброди. Викладачі принесли з дому консервацію. Склались на харчі, щоб роздавати жителям мікрорайону.
Городяни займають чергу зранку. Лаються, виникає штовханина. Поліція їх розбороняє.
– Выдали две банки тушенки, сгущенку, гречку, муку, сардины, чай, макароны, рис. Правда, в очереди стояла 3 часа, – каже 57-річна Тетяна Різніченко, відходить від черги з пакетом. – Плохо только, что о гуманитарке услышали жители центра города. Они не пострадали, но почему-то ходят за продуктами. Наши мужики готовы таких умников бить. И очень сильно.
Найбільше постраждав мікрорайон нафтовиків на околиці Балаклії. Тут переважають дво- і дев'ятиповерхові будинки. Люди несуть плівку й дерев'яні рейки для ремонту вікон. Рятувальники збирають уламки ракет і снарядів. Їх прилетіло понад тисяча, кажуть.
Між залізничним вокзалом і мікрорайоном у полі лежать з десяток ракет. Земля біля них – розплавлена.
– Могу показать место в городе, где полная жопа, – каже 27-річний Олександр Шелест. Він – у синіх спортивних штанях і легкій куртці. Йде до центру гуманітарної допомоги по продукти. Заводить у двоповерхівку, де в однокімнатній квартирі мешкає його сестра. У дворовій клумбі застряла частина ракети завдовжки 3,5 м. У під'їздах вибиті двері. В квартирі вибухова хвиля потрощила меблі, відірвала шпалери і шпаклівку.
– Я живу в 36 километрах от города. Пришлось под обстрелами ехать на машине за матерью и двумя племянницами. Был единственным водителем, который направлялся в Балаклею, а не наоборот, – каже Олександр. – Где-то 300 собак бежали из города. Видел военных, которые в лесополосах прятались. Тысячи людей на улицах – голые, в простынях. Потом шли с коровами, тащили мопеды.
Огонь поднимался метров на 100 вверх. От ударных волн автомобиль несколько раз едва не перевернулся. Металлические двери в квартире соседа сорвало и бросило на кухню. Если бы в квартире были люди, никто бы не выжил – посекло бы стеклом.
У одной родственницы остановилось сердце. Переживала, как будет восстанавливать жилье.
117 будинків постраждали у Балаклії. 25 із них – повністю знищені
23 автомобілі згоріли у військовому містечку Балаклії
1000 боєголовок, снарядів і ракет від ракетно-зенітного комплексу "Куб" зібрали сапери у Балаклії та околицях. Утилізують їх на полігоні
2 
1
Коментарі
1