Південноафриканці чули про футболіста Шевченка і студентський бунт
Переклади африканських поетів читала серед друзів. Позаторік поетеса Оксана Розумна запропонувала взяти участь у проекті "Я на тебе чекатиму під каїсе-дра". Цей проект – майданчик для мистецького спілкування. Гурт AfriKan привіз африканську музику із Західної Гвінеї. Долучився хор "Дивина" з Донбасу, який співав під барабани українські та гвінейські пісні. Видали антологію "Каїсе-дра росте, де хоче". Оксана переклала з французької сенегальського поета Леопольда Сенґора. У мене були нігерійські, південноафриканські, зімбабвійські автори.
Українська діаспора Південно-Африканської Республіки дізналася про цей проект. І в березні 2017-го запросили мене й Оксану Розумну на "Українські дні в Кейптауні". Ми представляли переклади чотирьох поетів із Південної Африки. Українська громада взяла на себе організацію і фінансування. Сприяло й наше посольство України в ПАР. Проект "Українські дні" тривав більш як місяць. Показували нове українське кіно, були концерти, виставки. У центральній бібліотеці по скайпу спілкувалися з Оксаною Забужко. Гучно пройшов Український фестиваль у передмісті столиці – Токай.
Українська громада в Кейптауні нечисельна, але активна – близько 90 осіб. Потрапляють до Південно-Африканської Республіки по-різному. Хтось приїхав працювати. Чимало жінок, які навчалися, наприклад, в Оксфорді. Одружилися там і подалися до чоловіків у ПАР.
Кейптаун ніби намотаний на велику Столову гору, яку видно з будь-якої точки міста. Велика гора з пласким верхом-плато, звідси й назва. Вона є символом міста, зображена на його прапорі. Преторія – адміністративна столиця ПАР, а Кейптаун – законодавча. Історичний центр – на березі моря, де стояв старий форт. Кейптаун належить до топ-20 найкрасивіших міст світу. Житлові райони перемішуються із заповідниками. У них, наприклад, ходять зебри.
Темношкірих і білих приблизно порівну. Перші представлені здебільшого народністю коса. У їхній мові два характерні звуки: клацання горлове і язиком. Загальне правило фонетики: звуки творяться на видиху. А в коса є звуки, які виникають на вдиху. Коса і зулу – два основні автохтонні народи. Середнього зросту, кремезні, широколиці, з не дуже чорною шкірою. Високі, чорні й стрункі – це, зазвичай, приїжджі з Кенії.
Нам багато розповідали про місцеву злочинність. Але якщо порівняти Кейптаун з тим місцем у Харкові, де я живу, то нічого особливого. А мій район "Нові дома" – не найпохмуріший. Є, наприклад, ХТЗ. Можливо, ми не потрапляли в неблагополучні кейптаунські райони. За статистикою, 80 відсотків злочинів у ПАР трапляються в певному соціальному середовищі. В нас було інше. Хіба собаки із-за воріт гавкали – у приватному секторі.
Мешкали в домі під Столовою горою. Серед предків господині – Елізабет Фрай, яка боролася за права жінок і зображена на британській банкноті в 5 фунтів. Інший предок хазяйки торгував вовною в Росії. Звідти давні православні ікони і чавунна сковорідка на кухні.
Розетки в Південній Африці мають три дірочки. Нам одразу дали перехідник і наказали носити при собі.
У цілодобових дешевих крамничках вино не можна купувати після сьомої вечора. Хоча в крутіших можна. Пересуватися Кейптауном без власного транспорту можливо хіба на таксі. Маршруток мало і ходять рідко.
Ґрехемстаун – університетське містечко вглиб континенту. Читати вірші в Національному музеї англомовної літератури нас запросив Кріс Манн – поет, якого я перекладала. На відміну від Кутзее (Джон Максвелл Кутзее – південноафриканський письменник, лауреат Нобелівської премії. – Країна), його мало знають навіть у ПАР. Хоча Манн – значний автор, англійський і водночас дуже африканський. Типовий африканер, нащадок бурів. У нього є ім'я, подароване зулусами: "Зітулеле" – "мовчун".
За 12 кілометрів від Кейптауна є Робен-Айленд, острів в океані. За апартеїду там були божевільня і лепрозорій. А ще в'язниця, куди біла влада відправляла опонентів. Зокрема, вождів племен, що переставали коритися. Нельсон Мандела (правозахисник, політик та юрист, президент Південно-Африканської Республіки з 1994-го по 1999 рік, національний герой. – Країна) сидів там в одиночці розміром 2 на 2 метри.
Нельсона Манделу шанують і чорні, й білі. Ми жили в білих, дуже заможних. На кухні в них висить кругла мозаїка із зображенням Мандели. В сувенірних крамничках продають листівки з його портретом. І напис: "Освіта є найсильнішою зброєю у боротьбі з неволею". Він відсидів 27 років і вийшов із бажанням не просто змін, а змін без помсти. Не дав білим кривдити чорних, але й чорним не дозволив шкодити білим.
Англійську мову знають усі. Книжки в книгарнях Кейптауна переважно англійською. Трохи африкаанс – це мова бурів, місцева версія нідерландської. Трапляються мовою коса. Зулу я не знайшла. Як правило, рідних мов дві – англійська й коса, англійська й африкаанс.
Під час ярмарку проводила майстер-клас для дітей. Навчала їх української абетки – для діаспори і всіх охочих. Найздібнішим був хлопчик Санґо, темношкірий.
Про Україну знають мало: футболіст Шевченко, бунт студентів. Наших авторів не читали.
Дуже цікавий кафедральний собор у Кейптауні. Саме з нього йшли демонстрації проти апартеїду, які вів Десмонд Туту, один із перших чорних архієпископів англіканської церкви. Він діяв разом із Манделою. У підвалі собору – Музей боротьби за свободу. І джазовий ресторан. А у дворі – викладений із бруківки великий лабіринт. Прохід по ньому туди й назад еквівалентний прочитанню молитви. Називається мовою коса – "Сіяхамба" – "Ми йдемо". Я його пройшла.
Перед Художнім музеєм стоїть поліцейський водомет. Ним розганяли демонстрації. Його майстри обплели бісером. Це вже не знаряддя терору, а експонат виставки і самостійний проект "Трансформація терору в мистецтво".
Енергетично найпотужніші речі в Художньому музеї належать темношкірим митцям. Часто це примітивізм. За плечима в білих авторів – європейська традиція. У темношкірих – здатність перетворити життя на епос.
В Україні і в Кейптауні пори року протилежні. На початку весни у них осінь. Середземноморське тепло, росте виноград, хтось іще купається, хоча океан прохолодний. Лагідний клімат, але кава там не росте. А на крайній південній точці, на мисі Доброї Надії, живуть африканські пінгвіни. Люди купаються з ними.
У Кейптауні бувають сильні океанські вітри. Ідеш по вулиці з капучино. Вітер залітає в дірку на кришці стаканчика й видуває рідину. Аж піна летить. Невдовзі, як ми приїхали, мав бути всесвітній велопробіг. Наша хазяйка пішла ночувати до подруги – щоб ближче бути до події. Повернувшись, показувала відео – вітер здував велосипеди і навіть перекидав їх. Велопробіг скасували.
Проект "Я на тебе чекатиму під каїсе-дра" діє далі. На цьогорічному "Книжковому Арсеналі" за віршами наших і африканських поетів – зокрема, й перекладеного мною Джона Метієра з Йоганнесбурга – робили виставу "Пісок". Балет, музика, пісня – усе разом. Я планую багато перекладати. Можливо, це виллється в окрему книжку якогось африканського автора. Може, вони перекладуть когось з українців.
1 
1
Коментарі