Іловайськ відбудовували українські полонені
До Києва на Майдан приїхав 3 грудня 2013-го. Роздивлявся, що відбувається, яка тут публіка. Маса людей працювали синхронно, щоб реалізувати свої вимоги. Це заряджало енергією.
Перший раз пробув у столиці три дні. Згодом повернувся. Коли доїжджали до Києва, просили водія тиснути на газ. Там відбувався другий штурм Майдану.
21 січня на Майдані стояли два кордони – наш і "беркути". Між ними горіли шини. Був сильний мороз. Пожежна машина поливала водою протестувальників, по нас стріляли гумовими кулями. Ми прикривали тих, хто підкидав гуму у вогонь. Дим заважав силовикам нас розгледіти. Раптом побачили білу пару. Думали, парує вода, якою гасять полум'я. А виявилося, газ. Вдихнеш – і горло стискає, дихати неможливо. Ми відкашлялися й повернулися на барикади. Так до ранку там і просиділи.
18 лютого планували йти під Верховну Раду. Та за два дні до цього підскочила температура до 40 і трималася близько тижня.
Звертався в санітарну частину, але їм було не до моєї лихоманки. Там уже лежали поранені й убиті. Друзі знайшли чоловіка, який відвіз до лікарки. Діагностувала пневмонію. Відмовився лягати в стаціонар. Тоді в соцмережах писали, що звідти викрадають людей із Західної України. Медик сказала, що додому не доїду – згорю. Я ризикнув. Напився пігулок і сів в автобус. Одужував удома.
У березні Майдан Уже був інший. Янукович утік, у центрі міста менше людей. Дав собі обіцянку: пробуду тут до президентських виборів, а потім вирішу, що робити далі.
ІЗ початком війни почали з'являтися добровольчі батальйони. У комендатурі Майдану роздавали анкети. Ми їх заповнили й навіть не поцікавилися куди. Виявилося, батальйон мав стосунок до Юлії Тимошенко. Анкети порвали. Подзвонили в батальйон "Донбас", поїхали в табір і почали тренуватися.
Позивний "Піаніст" вибрав, бо вмію грати на фортепіано. Хотів "Адвокат" чи "Юрист", але їх уже розібрали. Так складалося, що інструменти мене самі знаходили. Перший публічний виступ був на Майдані. Пізніше – на фронті.
Штурм Іловайська розпочався 10 серпня 2014 року з опорного пункту в селі Многопілля Авмросіївського району на Донеччині. Від нього було 3–4 кілометри асфальтованої дороги до міста. Нам сказали зайти з цього боку. Наголосили, що праворуч будуть наші, а з інших боків – ворог. Ми рушили колоною. Попереду – броньована техніка, обабіч – хащі. Праворуч мав іти батальйон "Шахтарськ-2", але його не було. Розвідники потрапили в засідку. Мали поранених.
Коли ми втретє їхали на Іловайськ, попередили не брати багато речей. Комбат говорив, що в центрі міста поставимо прапор і одразу повернемося. 17 серпня були в селі Грабське, яке контролювали Збройні сили України. Наступного дня частина батальйону починала штурм Іловайська, а ми підійшли ввечері. Закріпились у школі й вирушили розвідувати ворожі точки. У тепловізор побачили двох сєпарів у лісосмузі. З гранатомета знищили той "секрет". За ним був їхній опорний пункт. Наступного ранку командир взводу із гранатометником пішли на те місце. Не мали розпізнавальних знаків. І раптом – колона машин, теж без розпізнавальних знаків. Везуть артилерійські установки. Мій командир представився російським офіцером. Так і роз'їхалися. На гарматі побачили напис "Оплот". Це приклад гібридної війни: не можеш знати, перед тобою свій чи ворог.
Командир і гранатометник із бінокля спостерігали за ворожим блокпостом. Звідти до них вирушив легковик із двома чоловіками кавказької зовнішності. Командир знову представився російським офіцером. Сказав, що їхня колона поїхала у бік школи.
19 серпня ворог уже зібрав достатньо сили в місті, щоб чинити нам опір. Ми мали вбитих і поранених. Із 20-го почалася оборона, лише дрібні штурмові операції. У школу, де ми розмістилися, летіло, що тільки могло. Порахувати кількість обстрілів було неможливо.
Наступного дня нас могли вбити тричі. Вранці рацією передали, що ворог недалеко і наша артилерія прочісуватиме навколишні території. Ми сиділи за 50 метрів від школи біля цегляної зупинки. Коли снідали, в будинок через дорогу влучив снаряд. Почали тікати. Я навіть автомат забув, отак із ложкою в руках побіг. Засіли в підвалі.
В обід командир наказав знищити "секрет" у лісосмузі. Знешкодили. А тут – обстріл із танка. Бронебійні снаряди падали поруч. Здіймали земляні стовпи. Обійшлося. Пізніше з'ясували, що стріляв наш військовий. Це вияснилося тільки за три роки. Тоді майже не було зв'язку.
Увечері почався обстріл. Ми почули шум у дворі через дорогу. Стали готуватися до бою. Чуємо по своїй рації: "Обнаружено движение. Разрешите огонь на поражение". І одразу: "Разрешаю". Зрозуміли, що це наші по нас стрілятимуть. Напарник упав і прикинувся мертвим. А ми з командиром побігли у двір. По рації кричали, щоб припинили вогонь.
23 серпня в Іловайськ приїхали багато батальйонів. На День Незалежності вдалося захопити опорний пункт. Але 25-го ворог його відвоював. Зайняли ремонтне депо й там тримали оборону.
Вранці 29 серпня почали виходити з міста. Нам наказали їхати до Многопілля, куди стягували всі війська. У "коридорі" командир розрахунку "Камаз" двічі врятував нас від смерті. У нього закінчилися цигарки перед початком руху колони. Зупиняв кожну машину, просив закурити. Лише в кінці колони хтось дав пів пачки. Ми рушили останні. На полі бачили підбиті машини, поранених і вбитих. Удруге російські військові запустили в кабіну керовану ракету. Вона летить повільно, позаду видно вогонь із реактивного двигуна. Ми з напарником були в кузові, тому не бачили. "Камаз" помітив і різко загальмував. Ракета пролетіла повз.
Бій тривав до наступного ранку. Російські військові казали здаватися. Але нам обіцяли підмогу. Та з кожною годиною більшало поранених і вбитих. Погодилися капітулювати після того, як вони знищили наш штаб. Хотіли врятувати поранених.
Домовилися з росіянами: поранених і жінок вони передають Червоному Хресту, а нас не віддають бойовикам. Ті погодилися, але обманули. Добровольців віддали сєпарам.
У донецькому підвалі просидів півтора місяця. Потім нас відправили в Іловайськ. Сказали: "У вас є шанс відбудувати те, що ви знищили". Полонені відновлювали місто майже два місяці.
В Іловайську підійшов наш гранатометник: "Нас відправляють працювати в музичну школу. Я бачив там піаніно. Якщо хочеш, можемо помінятися". Мені дозволили грати на інструменті кілька годин на день.
Після полону хотілося на війну. Пішов у ЗСУ. Наш начальник штабу й командир гранатометного взводу створили новий батальйон, ціль – штурмувати Донецьк. Пів року інтенсивно готувалися. А коли поїхали на фронт, то два тижні просиділи під Артемівськом. Нас перекинули на другу лінію. Згодом відправили в Кримське, де тримали оборону чотири-п'ять місяців. Майже ніяких боїв. 2016-го звільнився.
2 
1
Коментарі