Чернівці, червень 1979 року. Ти - студентка. Не спортсменка, не красуня, але відмінниця. З якогось дива тебе викликають в університетський комітет комсомолу. Із-за столу молодий чоловік свердлить очима, одночасно розгортаючи посвідчення: КҐБ СССР. Ти не знаєш, що за цими літерами, але відчуваєш, що тобі вже страшно. Сідаєш на стілець - як на пательню.
- Навіщо ви їздили на похорон Володимира Івасюка? - Я знаю його родину, мама була в нас удома. Я знала Володю. Він писав музику на мій вірш. Він син мого улюбленого письменника й викладача Михайла Григоровича. Брат моєї подруги-одногрупниці Оксани...
- А хто організував вам поїздку до Львова? Ви ж бачили, з Чернівців не було ні викладачів, ні письменників. Некрологів не було. Ховали просто студента консерваторії.
- Неправда! З університету був Микола Богайчук, із телестудії Василь Стріхович, був Назарій Яремчук, ми втрьох із дівчатами.
- Марину з історичного й Валю з географічного ви підбили їхати?
- Ми товаришуємо з Оксаною. Як можна було не поїхати?
- А навіщо ви казали, що Івасюк не міг повіситися, бо в нього були перебиті й поламані всі пальці?
- Так казала Володина мама - Софія Іванівна. Вона в моргу опізнавала тіло сина. Так казав батько.
- А навіщо ви вели попід руки матір на Личаківський цвинтар? Хіба це не міг зробити хтось інший? - ??? - Навіщо ви засуджували Софію Ротару?
- Бо вона при мені дзвонила до Львова й казала Софії Іванівні, що не може перервати гастролі в Горькому. Вона співала в день похорону! А тріо Мареничів скасувало концерт у Львові!
- Ви знаєте, що в Івасюка були проблеми психічного характеру й він останнім часом спав із розплющеними очима?!
- А вам звідки про це знати?! Ви що, спали з ним разом?"
Це називалося "профілактика".
Осінь 1979 року. Ти ловиш ґав на одній із центральних вулиць міста. Тебе з трьох боків обступають кремезні чоловіки - і тобі залишається тільки переступити поріг готелю. Ніде ні душі. Ще одні двері. Четвертий чекає в кріслі. Питають перехресно:
- Чому ходите в канадській хустці, а не в модній песцевій шапці? Минулого тижня ваша група здавала донорську кров. Ви не здавали. Не хочете помагати тим, хто потребує першої групи крові?
- Хустка мені пасує. Та й батьки мої не мають можливості купити песця. А здавати кров заборонили лікарі. У мене... (називаю діагноз).
- Куди ви зникли вчора о 22.35 із тролейбуса номер два у районі рогу Університетської та Худякова? Чи давав вам І.Ч. читати новелу про діда, який тримав муху в закритім слоїку?
Мені не треба відкривати архівів. Я не постраждала. Про деяких "стукачів" здогадуюся. Дехто на прибуткових посадах. Мені не стане легше, як знатиму всіх. Бог розсудить. Але я - за обов'язкову люстрацію тих, хто йде чи хоче йти в політику. Запевняю, лави охочих порідіють. І не так бризкатимуть слиною ненависті до України, як роблять ті, хто дотепер "на гачку" КҐБ СССР.
І ще: якщо Володимир Івасюк подякував цьому світові добровільно, навіщо КҐБ СССР "пресував" тих, хто співчував родині?! Думаю, я була не одна така.
2 
1
Коментарі