"Никогда не видела так много красивых мужчин в одном месте"

19 березня в Українському домі відзначали Новруз – Новий рік у іранських і тюркських народів. Починають його святкувати 21 березня, а завершують 2 квітня

При вході майорять прапори Азербайджану, ­Афганістану, Ірану, Іраку, ­Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туреччини, Туркменістану й Узбекистану.

– Смотрите, министра не пропустите, – високий смаглявий чоловік у дорогому костюмі шепоче двом іншим. Ті біля скляних дверей напружено вдивляються в обличчя всіх, хто заходить. Кожному чоловіку тиснуть руку.

З'являється гладко зачесаний міністр культури Леонід Новохатько. Його оточують напівколом посли й консули. Разом ідуть до зали. Люди розступаються. Пропускають також православного священика в рясі й скуфії та імама в ­довгій хламиді й чалмі.

Біля гардероба невисока брюнетка з розкосими очима знімає норкову ­шубку, з-під якої видно білі шаровари в строкатих дрібних візерунках. Розціловується з дружиною посла, у строгій сукні мишачого ­кольору, яку прикрашає тільки мереживний комірець. ­Поряд на столиках стоять таці з пахлавою, шакербурою – це пиріжки із солодкою начинкою. ­Гіркою викладені волоські горіхи, родзинки, курага та фісташки.

– Почему они никаких напитков не ­поставили? – ­питає в подруги русява жінка, двома пальцями кладе рахат-лукум на одно­разову картонну тарілочку з жовто-голубим орнаментом.

– Чтобы съели ­меньше, – сміється та. – Как же сладко! – бере коржик із горішком посередині, з якого стікає мед. Помічає стрункого чоловіка за 40, з дуже чорним волоссям і горбатим носом. – ­Никогда не видела так много красивых мужчин в одном месте!

– Тише, это официальный прием. Скучновато, ­вообще, – говорить її подруга. – В прошлом году в мусульманском культурном центре праздновали. Так там мясо продавали. ­Шашлыками угощали, хлеб пекли. И намаз был, и танцевали все.

Жінка за 50 відходить у куток поспілкуватися зі знайомою. Вона в коричневих туфлях, у тон краватки чоловіка.

– На Новруз всем обновки нужно купить в семью. Вчера день потратила, – каже впівголоса. – А вы кого первого будете в гости приглашать?

– Не знаю, как муж ­решит. Важно, чтобы человек был с хорошей репутацией и счастливой ногой. Я так удачливых называю. ­Тогда год будет для семьи ­счастливым.

21-річна Лейла Сафаєва з Туркменістану прикладає до декольте срібну брошку, яка лягає їй на всі груди.

– Эта брошь была сделана в ­ХIX веке. Браслеты тоже, – притуляє до зап'ястка срібну прикрасу з ланцюжками, які треба зачіпляти за пальці. – Наши танцовщицы много двигают запястьями, при этом украшения обяза­тельно должны звенеть. ­Восточные ­девушки привыкли одевать много золота и серебра.

На Лейлі золоті сережки з діамантами й ­тонка каблучка. Замість браслета – кілька мушель на шнурівці.

– Нашим девушкам украшения дарят мамы, отцы, дяди, братья на все праздники. На 18-летие мама купила мне два золотых кольца и сережки. На свадьбу получу сережки, которые маме одевали на свадьбу ее родители. У нас с рождения девочку готовят к тому, что она будет носить много золота. ­Сразу же новорожденной его одевают.

Поруч зупиняється кучерявий хлопець у джинсах із полотняною сумкою через плече. Лейла дивиться на нього згори, бо вища сантиметрів на 10.

– А что ваши женщины ­дарят мужчинам? – зазирає він їй у очі.

– Себя, умницу-­красавицу, – морщить вона ­тонкий ніс із кількома ­родимками. – И очень много детей. ­Мужчинам у нас редко ­дарят украшения. Разве что на свадьбу приподнесут ­массивный перстень с алмазами.

– Вы где храните свои драгоценности? – не відстає юнак.

– У нас не принято прятать, никто не возьмет, – Лейла відвертається.

У залі готуються до ­показу фільму про Новруз. ­Ведуча запрошує на сцену дипломатів і екс-президента ­Леоніда Кравчука. Він у костюмі від Вороніна, темна краватка у сріблясту крапочку. Руки тримає долонями догори, це – жест відкритості.

Тим часом у фойє дві ­жінки походжають між наметами з прапорцями, ляльками, ­фотографіями президентів і ­коней.

– А какой сейчас у вас год? – цікав­ляться у хлопця в чорному халаті й тюбетейці біля таджицького намету.

Він стeнає плечима.

– В Афганистане и Ираке точно 1392-й настает, – виручає чоловік, який проходить повз.

– Да какая разница, – каже хлопець у тюбетейці. – ­Новруз – это в первую очередь праздник весны. А она каждый год приходит.

У фойє біля столу один із гостей ножем нарізає страву, схожу на тертий пиріг. Ще двоє доїдають рулети з горіхами та курагу. Із зали вибігає сивий чоловік під 60 років. З'їдає три шматочки пахлави, ще кілька згортає собі у пакет.

Уздовж столів ходить ­Лейла з пакетом для сміття. ­Серветкою збирає шкарлупки від фісташок. По завершенні концерту посли роз'їжджаються в чорних ­Mercedes'ах С-класу.

1. Дехто з гостей вечірки приміряв іракську арафатку

2. Туркменка Лейла Сафаєва, студентка МАУП, показує срібну прикрасу для танцівниць

3. Гостей пригощають східними ласощами: пахлавою, рахат­лукомом, шакербурою, горіхами й курагою

4. Дівчинка фотографується біля іграшкового узбека

×