За 14 днів перетнув Україну із Заходу на Схід велосипедист Антон Бондаренко
У дитинстві зачитувався книжками Жуля Верна, Майн Ріда. Завжди був у "свойом міркє". Потім вступив до Харківського авіаційного інституту, вивчав менеджмент у виробничій сфері. Слава Богу, на першому курсі зметикував, що це – не моє. Років із 10 чим тільки не займався – підприємницькою діяльністю, працював у комерційних структурах. У 27 років відбулася переоцінка цінностей. З матеріального стався прорив у інший світ. Купив туристичне спорядження – рюкзак, намет, спальник – і подався з приятелем у гори, в Крим.
Ті місця знав ще з 1990-х, зі шкільних походів. Це район Кара-Дагу, біля Лисячої бухти. Років 15 минуло, а ледве впізнав. Раніше все було чистеньке, нині – гори сміття, занедбаність. Витримав день. Далі пішли в бік Старого Криму, де вірменські монастирі. Відтоді майже кожні два місяці їжджу до Криму.
Згодом до рюкзака додався велосипед. 2010-го проїхав перший маршрут – 3 тисячі кілометрів по святих лаврах України: Святогірській, Києво-Печерській та Почаївській. Того ж року задумав благодійний пробіг "Відкрий серце – вибери життя". Через усю Україну – з крайньої точки Заходу до краю Сходу.
В обласній дитячій лікарні перебував 7-річний Микита Шепель. У нього був рак крові. Із запорізьким фондом "Щаслива дитина" започаткували проект допомоги, що тривав і після подорожі. Гроші зібрали. Але через рік Микита помер. Почався рецидив. Досі відчуваю провину.
Офіційний старт велопробігу був у Чопі. Добрався туди потягом. Зранку прокинувся – і в сідло. Проїхав 1500 кілометрів. У наметі пару раз ночував, а так – зупинявся в людей. В Олександрівці на Кіровоградщині постукав у хату до літніх жителів – вони саме кукурудзу теребили. Пустили. Відтоді зідзвонюємося. В гості запрошують.
Завершив маршрут на Луганщині. Крайня східна точка – село Червона Зірка – виявилася заселеною кавказцями-біженцями. Чотири чи п'ять сімей. Інші хати – порожні, напіврозвалені. Спинився в родині дагестанців. Дуже гостинно прийняли, нагодували національною стравою.
Перетнув Україну за 14 днів. Швидше на велосипеді ще ніхто не робив. "Книга рекордів України" зафіксувала цей факт, видали диплом.
Подорожую велосипедом "Команч". У дорогу беру велобаул, спальник, намет. Обов'язково – газову горілку. Все це важить до 15 кілограмів.
Першою зарубіжною країною була Монголія. Влітку 2010-го з групою пішов на Хамар-Дабан. Це гори між Байкалом і Монголією. За три тижні всі вилетіли в Київ, а я лишився. Подорожував автостопом, потягом, громадським транспортом, пішки.
В експедиції на квадроциклах позаторік збирали гроші для Богдана Приймачука – киянина, мого ровесника. У нього захворювання крові. Маршрут був від села Грем'яч Чернігівської області й до мису Сарич – крайньої південної точки України.
За 10 днів на квадроциклах подолали 1710 кілометрів, сім областей. З приятелями одержали дипломи рекордсменів за найдовший квадромаршрут.
З агресією в мандрах не стикався. Хіба під час велопробігу "Свята Русь", у Псковській області. Вдень, неподалік села, двоє побачили мене й вискочили на трасу. Один намагався забрати велосипед. П'яні були. Там таких багато. У Білорусі – теж, до речі. І в Україні.
Для дітей з інтернатів, багатодітних сімей організовуємо екскурсійні поїздки, туристичні походи. Раз на рік – сходження на Говерлу. Є й комерційний туризм. Не жирую, але на життя вистачає. Часто зупиняюся в монастирях, де безкоштовне не лише житло, а й харчування. Можуть навіть у дорогу щось дати.
Через мандри прийшов до віри. 2009 року в Криму збився з маршруту. Ішов від Інкермана до Старого Криму, а опинився під Судаком. Потрапив до монастиря. Вразила музика, церковний грецький спів. Довго розмовляв із монахом. Багато що переосмислив.
Мене цікавить справжнє життя. А справжнє – не в ситих країнах. Якось у російському Угличі побачив картини авангардиста Сергія Сімакова. Він тепер монах, живе в лісі, у храмі Архангела Михаїла. Я поїхав туди, переночував у дерев'яній ізбє. Сімаков уже літній, хворий, але ми з ним декілька годин спілкувалися, дивилися фільми. Він дружив із режисером Олексієм Балабановим (автор кінофільмів "Брат", "Брат-2". – "Країна"), навіть знімався в епізодичних ролях. Там я відчув, що єсть Росія.
Прикладом для мене є мандрівник Федір Конюхов. Він змалку знав, ким буде. Його дідусь казав: ти дійдеш до Північного полюса. Він себе до цього готував, хоча всі криво дивилися в селі. Ще хлопцем Конюхов взимку ночував у полі. 15-річним на човні переплив Азовське море. Його рідня живе в Атманаї Якимівського району на Запоріжжі, батькові 97 років. Конюхов туди часто приїздить із Москви. Я напросився на зустріч. Раніше, коли мене питали "Хто ти?" – сам не знав. Конюхов сказав: якщо віриш у це діло – то й називай себе мандрівником. І роби свою справу.
Завдяки подорожуванню кинув курити. Зарядку роблю. Плаваю. Благо, живу поряд із Дніпром. Ще не одружений. Та коли женюся, мандрувати продовжу.
3 
1
Коментарі