У Вільнюсі розмовляють трьома мовами
– Триметровий пам'ятник литовському поету Крістіонасу Донелайтісу нагадує бронзовий, а насправді зроблений зі склопластика, – розповідає художник 28-річний киянин Дмитро Антипов. Вивчає у Вільнюсі сучасне мистецтво. – Легкий, його без проблем можна посунути. Цим часто бавляться туристи. За легендою, скульптор розтратив усі виділені на пам'ятник кошти, тому робив із того, на що вистачило грошей.
Перший у світі пам'ятник американському співакові Френку Заппі створили у Вільнюсі. Автор – Константінас Богданас, скульптор литовських монументів Леніну. Пам'ятник стоїть на розі вулиць Набережної-Пилімо та Калінауско.
Знайти в Литві радянський монумент складно. Обидва пам'ятники Леніну з Вільнюса та ще кілька десятків фігур комуністичних діячів з усієї країни зібрали в Музеї радянської скульптури Gru¨to parkas у місті Друскінінкай. Усього 86 скульптур та ще півтора мільйона експонатів. 1 травня музеєм ходять актори в костюмах Леніна, Сталіна, членів КПРС, відомих комсомольців та піонерів. Є галерея портретів вождів і бібліотека пропаганди, радянський Луна-парк, зоопарк та ретро-кафе. У дитячому парку грають радянські марші. Вхід для дорослих коштує 15 літів – 65 гривень на наші гроші.
У парку Європи у селі Пурнушкес понад сотня скульптур сучасних світових авторів. Музей розташований біля географічного центру Європи. Художників попросили зобразити, як вони його розуміють. 19-річний студент Гінтарас Каросас першим встановив монумент – на гранітних плитках позначив відстань від центру до світових столиць. Експонати розкидані на 55 гектарах парку. При вході видають карту. Один пам'ятник шукав так довго, що стемніло і заблукав. Здивувала скульптура підводи, яка п'є воду зі ставка, та лабіринт із трьох тисяч старих телевізорів. Його вписали в Книгу рекордів Гіннеса.
– Вільнюс подібний до Києва, тільки менший і затишніший, – каже менеджер із продажів 26-річна киянка Вероніка Резнік. Їздила туди і до Тракая п'ять разів на танцювальні фестивалі. – У молоді дорогу розпитувала англійською, у старших людей – російською. Проговорили зі знайомим весь вечір англійською, потім виявилось, що він чудово знає російську.
Кажуть, литовці неемоційні й трохи ворожі до вихідців із пострадянських країн. Я цього не помітила. Мій друг виріс в інтернаціональній родині – батько литовець, мати з Білорусі. У нього багато знайомих зі змішаних сімей. Навчалися в російських школах, говорять двома мовами.
У Вільнюсі немає такого різноманіття і яскравих місць, як у Лондоні чи Барселоні. Але багато костелів, парків, вузьких вулиць зі старою бруківкою. У центрі всі будівлі витримані в одному стилі. Однак є й чимало напіврозвалених будинків радянського періоду, що чекають на реконструкцію.
Весь центр можна обійти за півдня. Ми почали з Вежі Гедиміна на Замковій горі. Названа на честь великого князя Литовського. До неї йшли стежкою, якій понад 100 років. Можна під'їхати фунікулером. Вежа має три поверхи та восьмикутні стіни. Зверху роздивились панораму Вільнюса. На виході з історичного центру у воротах Аушрос, або Остра Брама, є капличка. У ній чудотворна ікона Божої Матері, яку вільнюсці вважають своєю берегинею.
Найгарніші готичні костели в місті – святих франциска і бернардина та святої анни. Мають незвичну форму та оздоблення. Розписам на стінах до 250 років. Добре збереглися скульптури. У Бернардинському, серед інших, є табличка, що там поховано 7-річного Симона Кіреліса. До Другої світової війни вірили, що в нього треба просити допомоги, коли хворіють діти.
У травні в центрі старого міста проводять дні вуличної музики. Разом грають професіонали й аматори – джаз, рок, класику, національний та африканський фольклор. Щоб музиканти не заважали одне одному, гучним виконавцям віддають широкі вулиці, акустичні гурти виступають на вузьких. Увечері завершують фестиваль масовою барабанною сесією. У кого нема барабана – стукають порожніми пластиковими пляшками.
Усі неформальні кафе розташовані на двох вулицях у центрі. За вечір обходили з друзями більшість. Місцеві так і роблять: починають вечір в одному закладі, переходять у другий, прошкують до третього. Вільнюсці, коли домовляються про зустріч, не кажуть про конкретне місце, лише: "Зустрінемося в центрі".
У кафе Dvaras смачні цепеліни – національна литовська страва – терті картопляники з м'ясною, сирною чи грибною начинкою. Називаються так, бо зовні нагадують цепелін, вид дирижабля. На фасаді кафе пишуть, скільки цепелінів приготували, відколи відкрили заклад.
Дуже смачний місцевий сорт пармезану – джугас. Мені найбільше сподобався мисливський сир зі спеціями. А в кафе Dziugas раджу замовити чашку капучино із сирними цукерками. Вони смачні також із динею, фісташками, горіхами та оливками.
Квитки на літак купувала за два місяці до поїздки, обійшлися в 70 літів (300 грн. – "Країна") в обидва боки. В один зазвичай коштує 120 літів. Летіти годину. Автобусом їхати 12 годин і за квиток треба віддати 105 літів (450 грн. – "Країна"). Від аеропорту до міста на таксі можна добратися за 10 літів.
У стародавній столиці Тракай зберігся замок. Добирались від Вільнюса електричкою близько 40 хвилин. Раніше там була резиденція князів Великого князівства Литовського. У парку багато озер. Посеред найбільшого – Галве – острів із фортецею з червоної цегли.
У телевізійній вежі рухається підлога
Вільнюська телевежа заввишки 326,5 м – найвища будівля в Литві. Її видно з будь-якої точки міста. 13 січня 1991 року вежу намагалися захопити радянські війська з танками. Хотіли припинити мовлення литовських телеканалів. На захист вежі вийшли тисячі неозброєних людей. Загинули 14, отримали поранення – майже 700.
Вежа стала символом незалежності Литви. Вулицю перейменували на "13 січня". На першому поверсі є музей, присвячений подіям того дня.
Вже 10 років вежу під Новий рік прикрашають, як ялинку. На даху пропонують туристам стрибнути з тарзанки – банджі-джампінгу. На 19-му поверсі є ресторан "Зоряний шлях". Під час обіду там підлога повільно рухається по колу. Можна роздивитися панораму Вільнюса з усіх сторін. Відкрита вежа з 10.00 до 22.00. Вхід 20 літів – 85 гривень.
1 
1
Коментарі