"Ох і натерпілася я після того случая в роддомі. У мене ж дитину вкрасти хотіли", — каже 53-річна Валентина Голобока із села Мале Старосілля Смілянського району Черкащини. Живе на вул. Новоселів. На Різдво до неї приїхали четверо дітей із родинами: 34-річний Ігор, 29-річна Світлана та двійнята Сергій і Тетяна, 21 рік.
– Вийшла заміж я не по любві — із жалості, — Валентина запрошує до хати. — Мій Микола провів був мене разок. Я за нього й думать забула. Після школи вчилася вже у Черкасах. Коли це пише, що лежить у Смілі, просить провідати. У нього рідкісна хвороба була — закупорка вен. Порізали всього. Лежав худий, як тріска. Коли поженилися, йому 19 років було, мені 18.
— 1988-го поступила заочно до сільськогосподарської академії в Київ, — продовжує. — Поїхала на сесію, повернулася — чую, що вагітна. Хотіла родити таку дитину, щоб і на нього й на мене була похожа. Бо старші діти в чоловіка вдалися. Тоді й промелькнула мисль про двойню. На шостому місяці лікарі сказали, що прослуховуються два серця.
У райлікарні Валентина Голобока народила двійнят.
— Спочатку 3-кілограмового хлопчика, за пару минут 2-кілограмову дівчинку. По дорозі в палату я чула, як дзвонили лікарю Івану Тодорову й говорили, що я родила двійню. А за півчаса сказали, що я народина двох хлопчиків, і один умер. Коли сина привезли на годування, тихенько сама принесла його в палату, де діти лежать. Бачу, дівчинка, як дві краплі води на нього схожа. На ній бірка "Ісакова". Питаю санітарку, хто така Ісакова. "Лежить якась інтелігентка із Києва на сохранєнії. Одна в елітній двомісній палаті. Вона не рожала точно".
— На ранок лікарі повідомили, що труп хлопчика віддати не можуть, бо санітарка вкинула його у "вовчу яму". Дитину не давали ще тиждень. На дверях дитячої повісили замок. Віддали, коли я пригрозила викликати міліцію. Виправдовувалися, що дівчинка була слабенька. Мовляв, аби мене не травмувати, сказали, що дитина вмерла. За два роки після народження дітей помер чоловік Микола. Я залишилася з чотирма дітьми. Утратила роботу. Їздила в Москву торгувати на базарі. Потім у селі зустрілася з Олександром. Раніше Саша жив у Смілі, робив на машинобудівному заводі. Мав жінку, двох дітей, розлучився. Ми зійшлися, щоби помагати, підтримувати одне одного. Старші на нього кажуть "дядя Саша", а менші називають батьком.
Каже, двійнята схожі за характером.
Сергій — підприємець у Києві, скуповує оптом горіхи. Одружився, має сина Ростислава, якому 2,5 року.
— Таня трохи капризною була. Якось не пускала її на гульки, то вона спересердя сказала мені: "Краще б я у тієї жінки лишилася", — зітхає Валентина. — Я образилася до сліз. Не говорила з нею кілька днів. Вона обняла мене за коліна й попросила пробачення.
Два роки тому Таня з чоловіком переїхала у Миколаїв жити. Якщо хтось захворіє, відчувають на відстані. Зразу зідзвонюються, розпитують. Ще як тільки я завагітніла, мені приснився сон, що в мене двійня буде. Так і їм нині віщі сни сняться, часто неймовірні історії трапляються. Коли доця вчилася в Черкасах, дзвонила своїй подружці й случайно помилилася номером. Попала на якогось хлопця. Роззнайомилися, за нього замуж і вийшла. За рік народили мені внучку Вікусю.
2 
1
Коментарі