— Не влаштовує життя — зміни його. Ніколи не пізно це зробити. Навіть якщо нічого не знаєш, — говорить 40-річна Ірина АНАНСЬКА. Живе у Варшаві. Два роки тому розпочала там бізнес — робить металеві конструкції для інтер'єру.
Ірина Ананська народилася в Тернополі. В дитинстві переїхала до Ялти. Отримала фах економіста в Національному університеті "Львівська політехніка". З чоловіком жила в Києві. Там працювала фінансовим аналітиком у паливній компанії.
— Чоловікові запропонували роботу системного адміністратора в Польщі, — розповідає із салону своєї автівки через скайп Ірина. — Хоча в Києві він очолював відділ фірми, яка обслуговувала всі нафтові компанії України, ми погодилися. Було цікаво подивитися іншу країну. Чоловік поїхав, я мала приєднатися згодом. Але не змогла, бо була вагітна й важко виношувала дитину. Коли сину було 40 днів, чоловік забрав нас машиною. Поклали ліжко, візок. Навіть не мала, де ноги поставити.
Шість років у Польщі Ірина займалася домашнім господарством.
— Коли молодшій доньці було 2 роки, зрозуміла, не можу більше сидіти вдома, — продовжує. — Зарплати чоловіка не вистачало на нормальне життя. Ми не могли дозволити купити гарні речі, поїхати відпочивати. Вирішила виходити на роботу. Знайти її було важко, бо мову знала на рівні, щоб купити продукти й памперси. Я, фінансовий аналітик, заздрила продавщицям. Про таку роботу, як у них, через незнання мови могла тільки мріяти. Відправляла резюме на всі вільні вакансії. У відповідь отримувала відмови. А потім якимось дивом натрапила на Віталія Дударева — виробника скляних панелей для приміщень. Він шукав менеджера з продажів. Взяв мене на роботу. Сам польської не знав, тому думав, що я добре нею володію. Я ж прийшла до чоловіка і в плач: "Як я продаватиму скіналі, якщо мови не знаю?" Дала в інтернеті оголошення, що в обмін на уроки польської, навчатиму російської та української.
Ірина вивчала мову.
На фірмі не лише продавала, а й шукала партнерів, матеріали, дизайнерів, підписувала документи. За це отримувала 2 тис. злотих — 15 тис. грн.
— Зарплата моєї подруги-прибиральниці була 3–4 тисячі. Але я вдячна директорові фірми, бо той досвід коштував усього — я навчилася вести фірму в Польщі, — говорить Ананська. — Однак так довго тривати не могло, бо ми взяли кредит на 100 тисяч доларів для придбання дому. Одного дня я зрозуміла: якщо зараз нічого не зміню в житті, за 10 років все виглядатиме сумно. Вирішила відкрити бізнес. Через кілька місяців прокинулася серед ночі й усвідомила, що робитиму металеві конструкції для лофтів — приміщень, що нагадують індустріальні. Вони модні в Польщі.
Покинути роботу на фірмі не могла. Бо не було б чим годувати дітей, адже зарплата чоловіка йшла на кредит і комуналку. З 9:00 до 18:00 я працювала на фірмі. Забирала дітей із садочка і школи і до другої ночі працювала на себе. Створювала інтернет-сторінки, складала пропозиції до дизайнерів, каталоги. Коли чоловік був у відрядженні, навіть не могла приспати дітей. Я працювала за ноутбуком, а вони засинали по обидва боки від мене на підлозі на матрацах. У такому режимі жила пів року.
За перше замовлення Ірина Ананська заробила 5 тис. злотих — 38 тис. грн.
— Не знаю, чому мене вибрав замовник і як він мені повірив, адже була тоді повним нулем. На зароблені гроші хотіла купити сукні, косметику. Але перший заробіток віддала за участь у виставці. Так отримала нових клієнтів.
Спочатку Ірина купувала металеві конструкції у виробників. Згодом відкрила власне виробництво. Працевлаштовувала лише українців.
— Була проблема з робітниками. Один спав на виробництві серед дня. Другий сказав, що жінці мають кесарів розтин робити і йому треба півтори тисячі доларів. Обіцяв відпрацювати. За тиждень передзвонив: "Я поїхав в Україну".
Проблеми виникають і з клієнтами. Чоловік замовив конструкції з дорогим венеційським склом. А на ньому були кілька рисок. Сказав: або міняйте, або я за це не плачу. В один день у мене не стало 500 доларів. Зараз маємо позов на 300 тисяч злотих. Клієнт не зробив ізоляцію підлоги від води, наша душова кабіна протекла, заливши пів будинку. Бізнес вести нелегко, але відкрити його в Польщі просто. Це я зробила сама о другій ночі через інтернет. За весь час не було перевірок і тиску з боку податкової.
Польські партнери завжди допомагали.
Спочатку приходила на зустрічі й говорила: "Я з України. Маю двох дітей, кредит, мені важко". Просила створити вигідні умови співпраці, допомогти з добрими цінами. 99 відсотків не відмовляли. Допомагають навіть конкуренти. Є чоловік, який робить те саме. Але я можу попросити в нього поради. Коли мої монтажери не давали раду, дзвонила конкурентам. Їхні спеціалісти приїздили безкоштовно.
Нещодавно Ірина Ананська отримала підтримку від місцевого власника найбільшої агенції нерухомості у Варшаві. Мільйонер оголосив конкурс для бізнесменів-початківців. З сотні претендентів-поляків виграла Ірина.
— Допомагає не лише порадами, а й практично. Мені з партнерами продав у Варшаві будинок нижче ринкової вартості. Робимо там ремонт. Потім продамо й отримаємо прибуток, — каже Ананська. — Мрію про те, щоб в Україні зростала економіка і працювали закони, аби людям не доводилося переїжджати в розвиненіші держави. Раз на рік їжджу до мами. Сумно, коли на Різдво вона залишається сама.
17 
1
Коментарі