5 червня у столичному Патріаршому соборі Воскресіння Христового попрощалися із главою Української греко-католицької церкви у 2005–2011 роках, кардиналом Любомиром Гузаром. Він помер 31 травня на 85‑му році у столичній лікарні "Феофанія". Мав цукровий діабет.
На будівлі поряд із собором розміщений великий екран — транслюють документальний фільм про Блаженнійшого. До головного входу вишиковується черга. О 10:45 усіх запрошують до церкви, що розташована поблизу станції метро Лівобережна.
— Чув, приїхали майже 600 священнослужителів. Більше бачив тільки в Римі, коли прощалися з Іваном Павлом ІІ 2005 року, — сивий чоловік стоїть із товаришем на подвір'ї.
Заупокійну літургію проводить предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук, 47 років. У будівлі збирається понад півтисячі людей. Посеред залу стоїть темно-коричнева труна. Попереду — вінки з білих квітів.
— Для нас це свято Трійці особливе. Між нами спочиває патріарх Любомир. Блаженнійший. Любомире, ми тебе вчора проголосили всенародним молільником за мир в Україні, молільником не на землі, а на небесах, — говорить у мікрофон Святослав Шевчук.
З обох боків труни розставили стільці для близьких померлого і священнослужителів. На прощання приїхали керівники греко-католицьких єпархій зі всієї України та з-за кордону.
— Присутність надзвичайної кількості людей на прощанні з Любомиром Гузаром — красномовний знак того, ким він був. Одним із найбільш шанованих моральних авторитетів українського народу за останні десятиліття, — особистий посланець Папи Римського, секретар Конгрегації східних католицьких церков Циріл зачитує лист Папи Франциска. — Його слова були простими і зрозумілими для всіх. Водночас — надзвичайно глибокими. Любомир Гузар любив спілкуватися з молоддю. До неї мав дивовижний підхід.
Зі Сполучених Штатів до Києва прилетів племінник небіжчика Роман Василькевич, 59 років. В Америці жила рідна сестра кардинала — Марта Гузар-Василькевич. Її діти — Петро, Павло, Роман і Марія — найближчі родичі Блаженнійшого.
— Ви були великою частиною нашого життя. Ми змалку вас наслідували. Якось поставили вівтар і вдавали, що ми священики. Як підростали, ви давали нам духовні вказівки, — звертається до покійного Роман Василькевич. — Ви були хресним батьком Марійки. Хоча тоді боялися її тримати. Коли приїздили до Детройта, наші батьки просили вас бавити малих близнюків Петра і Павла. Ви не вміли міняти пелени, але захоплювали їх казками.
Ваша улюблена вечеря була — ковбаски, фасоля та пляцок із яблук. Коли під час наших відвідин вас у Княжичах подали цю звичайну вечерю, ви перехрестилися, облизалися та з приємністю наїлися. Ви були скромним чоловіком, якому не треба було багато.
Після служби домовину обносять навколо церкви. У ході беруть участь генпрокурор Юрій Луценко із дружиною, народний депутат Юлія Тимошенко, міністр культури Євген Нищук.
Любомира Гузара ховають у крипті (нижній храм. — ГПУ) собору. Туди заходять попрощатися всі охочі. Стоїть густий запах ладану, попід стінами — вінки від чиновників і букети вірян.
— Багато разів зустрічався із Блаженнійшим, — історик 67-річний Володимир Сергійчук стоїть у діловому костюмі біля воріт церкви. Одягає кепку з тризубом. Пече сонце. — Ґрунтовно з ним попрацювали 2001 року перед приїздом Папи Римського до України. Готував тоді дві книжки про нескорену церкву греко-католиків і про переслідування римо-католиків у радянські часи.
Колись він запитав мене, яке місце вибрати для патріаршого кафедрального собору у Києві. Радив йому Батиєву гору у центрі, бо це найвища точка. Звідти видно все місто. Колись монгольський хан Батий став на горі і потім легко взяв Київ. Собор ніби підкорював би столицю.
Любомир мене послухав, а потім сказав: "Хотів би, щоб храм на лівому березі Дніпра символізував єдність церкви. Що ми не Галицька церква, а соборна і загальнонаціональна. Якщо ми перейшли Дніпро, то вже не "західняки".
З годину після похорону віряни гуляють подвір'ям собору, згадують покійного.
2 і 3 червня із Любомиром Гузаром прощалися у Львові.
— Черга йде швидко. Надіюся, години за чотири вдасться підійти, — львів'янка Руслана Ковальчук із букетом червоних троянд стоїть біля собору Святого Юра у Львові. Тут прощаються з Любомиром Гузаром.
У місті оголосили дводенну жалобу. На ратуші висить банер із фотографією колишнього глави УГКЦ. На вулицях, що межують із собором, рух перекритий. У сквері неподалік розставлені біотуалети, чергує "швидка". На великому екрані перед церквою показують відео з проповідями та інтерв'ю Любомира Гузара.
Волонтери регулюють доступ до гробу. Вірянам дозволяють доторкнутися рукою до труни. Вишиковується півторакілометрова черга. Багато людей прийшли з дітьми. Вбрані у вишиванки та білий святковий одяг.
— Я зайняла чергу ще для трьох жінок — їдуть із Карпат електричкою, — розповідає 57-річна Леся Мельник. Приїхала із селища Зимна Вода у передмісті Львова. — В нашому селі Блаженнійший оселився 1993 року, коли повернувся зі США. Жив у одноповерховому будинку на вулиці Сірка. Кажуть, у побуті був невибагливий. Більше дбав, щоб у його оселі з'являлося чимало добрих книжок.
73-річний Олег Сидор стоїть останній у черзі. Вбраний у сорочку, вишиту білим.
— Спілкувався із Блаженнійшим у Римі — я працював там над науковою роботою про роль Йосипа Сліпого у мистецтві, — каже. — Вразило, що він, займаючи такі високі релігійні пости, був дуже легкий у спілкуванні.
Біля собору збираються кілька десятків священиків.
— 1995 року Любомир Гузар був членом приймальної комісії Тернопільської семінарії, — каже керівник відділу Душпастирства спорту УГКЦ, парох села Кавське Стрийського району на Львівщині отець Олег Кобель. — Через стан здоров'я мене відсіяли. Засмутився. Блаженнійший підійшов, коли я був сам. Порадив вступати до Львівської семінарії. Сказав, що я обов'язково поступлю. Так і сталося.
Увечері труну виносять із храму під оплески вірян. На військовому автомобілі, прикрашеному живими квітами, везуть містом. Траурний кортеж вирушає до Києва.
2 
1
Коментарі