— Це зі мною, — зустрічає біля входу до Київської міської держадміністрації 38-річний Андрій Странніков у розстебнутій шкіряній куртці. На шиї — бейдж "Комендант".
У коридорі 4-метрова черга за канапками. Минаємо її і прямуємо до їдальні повз кухню. Приміщення поділене на квадрати бутлями з водою. Над кожним квадратом вивіска: овочі, цукор, консерви, мед. У кутку — гора бутлів із водою метрів півтора заввишки.
— Тут зараз склад для продуктів. Люди приносять дуже багато. Купуємо мішки для сміття. Бачите, чисто, нема антисанітарії, як хтось пише. Все вивозиться. А де завскладом?
— Пішов у профспілки приймати товар, — каже невисока жінка, на вигляд років 35, несе на кухню банку сала. — А, ось він побіг.
— Зараз дам людину. Навіть печатки повідклеюємо, — говорить на ходу завідувач продуктового складу, високий коротко стрижений чоловік. — Толік, іди сюди! — гукає худорлявого хлопця, років 25.
Анатолій Демченко веде до дверей, заклеєних жартівливими наліпками "Обережно, заміновано" із силуетом Віктора Януковича.
— Хочете подивитися кімнату сала? — віддирає наліпки. У приміщенні площею приблизно 10 кв. м горою звалені банки із засоленим салом. — Ось наші закрома.
Анатолій знову заліплює двері. Веде до великого холодильника. Половина забита ковбасою.
— Півтонни привезла фірма із Західної України. Знав би яка, сказав би. Ще приносять лососеву красну ікру в баночках. Раз було два кіло красної і кіло — чорної.
З полиці шафи дістає два пакети цукерок.
— "Каракум". Сама класна колись була канфєта.
— Порошенко дав? — бере цукерку один із чоловіків.
— Та де! Хоча мав би тими цукерками закласти все, — сміється жінка.
— Я сам із села Сумської області, то акцент у нас етот самий, — каже Демченко. — Після того, що скоїлось на Майдані 30 листопада, взяв закрутку з дому і привіз сюди. Попросили побути волонтером, а став завскладом. Нас двоє працює. Всі продукти записуються і розкладаються. Все посортіровано. Варення отдєльно, консервація отдєльно, тушонка — отдєльно. Так само крупи — рис, гречка, макарони. По холодильниках — ковбаси, балики і тому подібне. Зі столової приходять заявки, що потрібно взять. Нумеруємо їх, ведемо облік. По них видаємо товар, щоб накормили людей із Майдану.
Забігає чорнявий худий хлопець у синьому пуховику. Просить 10 пакетів. Анатолій видає.
— Скільки у вас людей працює?
– 20, вистачає з головою. Вночі — троє. Нам сюда багато не треба, ми спрацьовані. Вже собрався один колектив. Приходять, я зразу об'ясняю: так і так, робота нелегка. Мішки тягать, товар розкидать. Нєкоторі волонтери не видержують.
— Дівчата є?
— Є пару. Підмітають, убирають. Хлопці тоже убирають, миють поли без питань.
Анатолій каже, найбільше приносять овочів, консервації, круп, ковбас.
— Дві-три тисячі пластикових тарілок із ковбасою за день іде. Поначалу і по 10 тисяч людей проходило. І для всіх всього хватає, слава Богу. І гаряче єсть, і бутерброди, чай, кофе.
— Щось купуєте?
— Врєменами приправ не хватає. Люди, в яких є в кошельку, цікавляться, чого в нас нема. Записують, їдуть купляють.
— Із зайвими продуктами що робите?
— Приїжджає жіночка з організації з охорони животних. Оддаєм їй черствий хліб.
Навпроти гардероба біля таблиці "Прийом теплих речей" черга з трьох чоловіків у пуховиках.
— Ви спитайте, я вам скажу, — Юлія Вотчер, 62 роки, складає штани у стоси. — Бо я — вчителька, як почну розповідати, втомитеся стояти. Я — заступник голови правління страхової компанії. Як побили дітей, їхала сюди на нараду на Грінченка 3а, у фінпослуги. Але не дійшла, бо побачила на Бессарабці дві калюжі крові. Зразу — сюди. Раніше була директором школи, а за першою освітою фельдшер. Побачила тут об'яву, що потрібен лікар. Була там, поки розгортали медцентр. А потім люди почали щось приносити і питають, де класти. Кажу: ну, кладіть тут. А Тарас, лікар: що ж ви робите, це ж медицина. Перейшла через 5 метрів, поставила чотири стільчика, а потім — шість столів, потім перебралась на більшу територію, а потім — ще більшу. Люди, як мурахи — несуть, несуть. І приходять: у того ноги змокли, у того змерзли, хтось обпалився, обдимівся.
— А що треба?
— Найбільше шкарпетки і все для гігієни чоловіків: зубні щітки, нижню білизну, станки, пінки для гоління. Бо воно щодня треба. Ще взуття, куртки. В перші дні тоннами перегортала все це. Боліло все тіло. Був такий потік речей, що за 16 годин не сіла. Вже пливу, не чую, що мені говорять.
— Приносять щось дивне?
— З охорони принесли файлик, а там — дитячі носочки 35-го розміру. Питаю: що це? Дівчинка передала. Беру покласти до носків. Дивлюся, там цукерка. І вірші. На коліні написала: "Легкої ночі, доброго дня, перемоги".
Друга ситуація: прийшов дєдушка Василь Макарович, під 80. Приніс маєчку складену, випрасувану. Каже: це моя Анєчка склала, але не може прийти сама. Питає: можна, я вам вірша прочитаю? Такий вірш! Кажу, розкажіть на відео. А телефон був переповнений, і не записало. Ледь не плакала. Вчора він банку меду приніс, каже, з пасіки. Вдруге начитав мені цей вірш, уже пішов у соцмережу. О, дивіться, пишуть: від діда Степана для Майдану, — виймає з торби листок, списаний рукою. Кріпить до дошки оголошень. — Найактивніші, крім киян, Львів і Тернопіль. По мішках сортують усе в себе на місці: шкарпетки, шапочки, светри. Складено з любов'ю. Хоча бували й випадки вредності. Поклали брудні речі, ніби в калюжі вимастили. Не може сказати чесно, що любить Януковича, то таке робить.
Підіймаємось сходами в колонну залу.
— А це звідки? — показую на дошки, звалені біля сходів, прикрашені дощиком.
— Радіатори від батарей. Коли був штурм, з них робили барикаду.
У медпункті львів'янин Тарас сортує ліки. Прізвища не називає. Живе тут із початку грудня.
— Можу бути в Києві, бо лікую приватно. А колеги мусять відпрошуватись або брати відпустку. Приймаємо по 12 годин — з 9.00 до 21.00. За день сотня людей звертаються: застуди, травми, чаєм попеклися. Були вже й пневмонії. Незначні лікуємо тут антибіотиками. Їх найбільше треба. Ангіну фервексом не вилікуєш. Стараємось не давати фармацитрони, тера флю, бо температуру знижують, і все. Деякі по шість днів приймають ліки, і толку нема. Тоді робимо інгаляції.
— У лікарню когось відправляли?
— Було десяток людей із припадками епілепсії. Там без лікарні ніяк. Вчора був козак. Ще на початку, коли в КМДА зайшли люди, міліція йому скрутила руку. Аж зараз звернувся, бо дуже зле. Відправив його в лікарню, виявили перелом. Рука вже почала зростатися неправильно.
— Хто частіше звертається?
— Якраз наші люди найменше. Були ті, що приїхали на антимайдан, і їх тут кинули. А куди їм дітися? Двоє п'яниць із глибоких східних теренів. Одного мусили відкапувати. Молодий, 25 років. Другому біля 40. Змінили думку про нас, бо не сподівалися такого ставлення. Прийшов із гострим бронхітом чоловік із Дніпропетровщини. Діти вигнали з хати, приїхав на роботу і прибився сюди. Шокує інше. Недавно для пацієнта викликали "швидку". Прийшла лікар із бригадою й каже, що на місці Януковича запустила б танки. Я їй: ви, напевно, із сім'ї енкаведиста. Вона: ну, не будемо про родинні зв'язки.
Йдемо на балкон. Туди пускають лише разом із комендантом. На карематах під ковдрами сплять кілька чоловіків. Це — охорона, яка вночі чергує.
— Я вибачаюся, знімаємо тільки в залі, а тут не можна. У мене така вказівка, — підбігає кремезний чорнявий чоловік у камуфляжі.
Фотографуємо зал і виходимо у двір до польової кухні. Там чоловік варить у казані куліш. Ввечері його роздають на кухні.
— До Майдану в цей двір заїжджав Попов (колишній голова столичної держадміністрації. — "ГПУ"). Його кабінет на другому поверсі. Вхід, ліфт на магнітній таблетці, як ключі від під'їзду, — показує Андрій Странніков. — Тут завжди паркувалися машини адміністрації, Київради — у другому дворі. Зараз ніхто не їздить, бо все перекрито. Працівники КМДА заходять з іншого такого ж двору.
Я — депутат Київради уже друге скликання. Але зараз знайшли такі місця, про які за вісім років не знав. Під будівлею є бомбосховище — розгалужений підвал із чавунними дверима. Всі ходи ведуть у двір. Он, двері з того двору ще одні. Не бачив, щоб вони вели кудись під Хрещатик.
Спускаємося в один із підвалів. Відчиняє важкі двері. Обвалена стіна навколо них виглядає, як після вибуху. Ідемо коридором. На стіні висить дошка оголошень із привітаннями комунальників. Двері в один із кабінетів прочинені. За письмовим столом сидять троє чоловіків.
— Доброго вечора! Не заважають наші хлопці? — Странніков по черзі тисне їм руки.
— Це працівники комунального підприємства, — пояснює. Каже, ці люди, як і раніше, забезпечують функціонування будівлі КМДА. — Протестувальників туди не пускаємо.
Ідемо далі коридором і впираємося в зачинені двері. За ними — квадратна прохідна кімната. На підлозі постелені матраци, ковдри, простирадла. Обличчям до стіни спить чоловік. Із дверей навпроти виходить невисока чорнява молода жінка з довгим кучерявим волоссям.
— Бачу, тут вже розташувалися, — каже Странніков.
— Уже занято, — каже хрипко жінка. Читає напис на бейджі. — Ой, ви — комендант?
— Подивіться, які стіни — не менше метра. А зовнішня ще ширша. Майже неможливо продовбати. Не дай Бог, знову штурм, то є де сховатися, — показує Странніков.
Підіймаємося на третій поверх. На підлозі біля стіни лежать білі гумові трубки.
— Це пожежні рукави, з яких поливали "Беркут" 11 грудня. Вони підключені.
Проходимо коридором до кабінету заступника голови КМДА Віктора Коржа.
— Тут писали нецензурні вислови на його адресу, — Странніков показує на чисту стіну. — Кожні 5 сантиметрів були замальовані. Наші активісти закупили фарбу, штукатурку і за ніч зробили косметичний ремонт. Розчинником стерли все і зафарбували.
– 250 гривен обошлось это зарисовать, — міцний коротко стрижений чоловік, на вигляд років 35, у камуфляжній формі сидить на згорнутому килимі біля вікна. Шнурує берці. За килимом розкладена постіль. — Мы зашпаклевали акриловой шпаклевкой и в три слоя закрасили. А вчора до копійки закрили питання на 2,8 мільйона з КМДА, — продовжує російською. — Такий збиток мерія заявила в міліцію.
— Усе поремонтували?
— Ні, довели, що все — на місці. Тиждень повоювали, протоколи попідписували, — простягає оберемок аркушів із печатками. — Це оригінал. Вони виставляють, що зникли стіл письмовий, стіл банкетний. Он вони — на кухні. Стільці дерев'яні з червоною оббивкою — стоять у залі. Рояль… ну, брєд. Оце ті мільйони, про які говорили в пресі. Прийшла міліція й каже: от у нас заяви за фактом крадіжки. 12 протоколів склали. Ходили все рахували.
У списку — 100 стільців, прапор України, касовий апарат.
— Один стіл — 13 тисяч гривень. І таких чотири. Вони просто взяли акти інвентаризації, всі меблі Київради переписали. Я сплю на краденому, — показує на килим. — Згорнули, щоб не бруднився. Кавоварка чи касовий апарат нам не потрібні, усе по актах віддали. Залишилася одна претензія на 13 пунктів: забруднені килими, розбиті склопакети, двері, решітки. Скло частково вставили. Де у Київради доступу немає, там завішено. А де є, вони поміняли. Тут же не мародери приїхали з вандалами. На початку ми це проґавили, звісно. 50 тисяч людей за день пройшли. Ходили поверхами. І на десятому ловили, і коханців виловлювали. Революція, що ти зробиш.
— Ви із Севастополя? — дивлюся на бейдж чоловіка.
— А що? Тут недавно приїхав Севастопольський майдан. Мільйонер 200 людей зібрав за свої гроші і привіз сюди. І сам стоїть. На місці теж збиралися. Але їх розігнали.
Вище не піднімаємося. Странніков пояснює, що там — кабінети чиновників. Сесійна зала на четвертому поверсі зачинена.
У колонній залі на столі — прапорці ВО "Свобода". На сцені оперна співачка в довгій чорній сукні виконує арії. Її слухають півзали.
Двоє чоловіків несуть до сцени скриньку.
— Можна паузу? Інкасація, — каже комендант. За хвилину повертається. — Ми всі розуміємо, що рада доступна і для перевдягнених працівників міліції, спецслужб. Щонайменше тут є тихарі, які сканують інформацію. Тому не світимо людей, які займаються грошима й охороною. Не треба, щоб їхні обличчя були в інтернеті або в чиїхось базах даних.
Поки готувався матеріал, Андрія Страннікова перевели на іншу роботу.
— У нас постійно відбуваються ротації в керівництві. Зараз пішов на підвищення. Може, в кінці січня знову повернуся в будівлю Київради.
2 
1
Коментарі