Глава швейцарського фонду "Скорочення ризиків" Володимир Костерін вважає, що для вирішення соціально-політичної кризи необхідно провести інституційну реформу, мета якої підвищення відповідальності в системі влади. Невиконуючий своє призначення парламент необхідно переформатувати і дати можливість оновити законодавчу і виконавчу гілки влади. У виборців повинен бути простий механізм відкликання депутатів, мерів та президента у разі їх неефективної роботи. Про це йдеться у статті "Виборці повинні мати право відкликати депутатів".
"Зараз в Україні народ виступає як суб'єкт суверенітету тільки в якості електорату, а не в якості акціонера своєї країни, оскільки не має можливості контролювати своїх представників у владі. Автономність влади від народу створює напругу в суспільстві і викликає протестні настрої, - пише Володимир Костерін. - Голосування на виборах раз на 5 років - тільки видимість участі народу в управлінні країною. Відсутність входу і виходу, зворотного зв'язку в системі приводить до застою і перетворенню Верховної Ради України в політичну корпорацію, далеку від потреб народу".
У світі інститут відкликання має різні форми і відображає особливості політико-правової системи держави. У країнах з розвиненими партійними системами (Австралії , Великобританії , Німеччині , Канаді) налагоджена можливість відкликання депутатів т інших представників влади у разі порушення партійної дисципліни, корупції чи неетичної поведінки. У багатьох країнах також практикуються дисциплінарні заходи з тимчасового позбавлення мандата. У США на місцевому рівні практикується відкликання виборних представників і чиновників шляхом подання клопотання, підписаного певним відсотком виборців, з наступним проведенням виборів.
Для України буде корисний досвід Швейцарської конфедерації, політична модель якої найближча до системі народовладдя. У кантонах Швейцарії існує можливість відкликання не лише окремих депутатів, але, водночас, федерального парламенту і уряду.
В Україні принцип імперативного мандату частково був впроваджений Законом "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року, що передбачають можливість позбавлення мандата в разі не входження народного депутата, обраного від політичної партії або блоку, до складу відповідної фракції. При цьому в Законі "Про статус народного депутата" не були внесені відповідні правки у зв'язку з конституційними змінами, що створило протиріччя в регулюванні даного аспекту . Рішення Конституційного Суду України від 1 жовтня 2010 року, яке скасувало Конституційну реформу 2004 року, як і раніше залишає безкарними переходи депутатів з однієї фракції в іншу, дозволяючи їм змінювати ідеологічну "орієнтацію", що є обманом виборців, які, віддаючи свої голоси , ідентифікували кандидата з конкретною політичною силою.
Що стосується депутатів місцевих рад, формально норма про відкликання в законі є , фактично - механізми імперативного мандату в законі прописані декларативно , що ускладнює або робить його застосування взагалі неможливим. Таким чином, існує необхідність в інституціоналізації санкцій по відношенню до депутатів будь-якого рівня, щоб був у наявності превентивний захід від бездіяльності та корупції в представницьких органах влади.
Відсутність реальної можливості у народу контролювати парламентаріїв та інших виборних осіб - породжує безвідповідальність в органах влади. Вирішення цієї проблеми дозволить усунути деструктивні елементи і модернізувати державне управління.
Коментарі
3