- Ну давайте один кадр, і досить, - 48-річний сумський філософ та історик В'ячеслав Артюх активно уникає фотооб'єктива. Він приїхав у центр міста під вечір, провівши пари в Сумському державному університеті. Вдягнений у просте чорне пальто, джинси, сорочку.
Де ви тут уже були? Давайте пройдемо на Соборну, там поговоримо.
Заходимо в будівлю Сумського відділення "Просвіти" - вона на головній вулиці міста. У приміщенні старий ремонт. На дверях - патріотичні наліпки, на стінах картини. В кутку кімнати стоїть ряд зелених пластикових стільців, Артюх вмощується на один з них.
Сумщина політично не дуже активна. У час між виборами люди такі ж, як усюди. Але щойно вибори - починається. За Ющенка голосували, як у найкрутіших регіонах Львівської області. За Юлю такий же відсоток, як на Волині. Крайні північний схід і північний захід України голосують однаково.
Чому так відбувається?
Є кілька причин. Тільки спершу треба виділити території, де голосують зовсім навпаки. Це Шостка, Ямпіль, Велика Писарівка і Путивльський район. Дуже зросійщені або й етнічно російські землі. У Шостці хімічна й важка промисловість була, туди спеціально етнічних росіян завозили. Також на роботах було багато зеків. От там і сформувався тип людини, чітко означений як "гомо совєтікус". Якісь там Клишки чи Чапліївка біля Шостки - зовсім інакше голосують. Лишаються ще Конотоп, Охтирка й Суми - там багато різного намішано. І якщо ці райони відсікти - залишається типове по-сільському українське населення. Росіян там мінімум живе.
Там, до речі, цікаві процеси відбуваються. Коли росіяни потрапляли в це середовище - починали називати себе українцями. Мене вразили результати перепису. В Липоводолинському районі живе чоловік сто росіян етнічних. Але всі вони назвали рідною мовою українську. Звичайно, було б їх більше - вони б те село підім'яли.
У цих регіонах антиросійські, антидонецькі, антикучмівські позиції дуже сильні. Видно, що народ іще з радянських часів владою незадоволений. Були, приміром, вибори до місцевих органів влади - комуністи до багатьох райрад навіть не пройшли. У Сумській міськраді з 75 депутатів раніше було чотири комуністи, зараз - два, - Артюх сміється, поправляє сиву чуприну.
Іще ми маємо дякувати Володимиру Щербаню, екс-губернатору. Дуже він усім насолив, люди його ненавидять. І з часу його правління ще активніше голосують за прозахідні сили. Через це новий губернатор Юрій Чмирь, який з Макіївки - поводиться тихо. Розуміє, що не можна так нахабно захоплювати підприємства, перегинати народ через коліно. І це дає ефект. Якщо на минулих виборах Партія регіонів у Сумах набрала 9 відсотків, то на цих - уже 14%.
Але який контраст із тим же Харковом.
- По-перше, Сумщина - це лише на третину Слобожанщина. Решта Гетьманщиною була - а це самоуправління й інший норов. Ясно, що по селах результати виборів фальсифікують - але якщо всі голосують "проти", сильно не сфальсифікуєш. А от на Харківщині "проти" не всі. Великий вплив має Харків, де за переписом 1897-го менше половини людей назвалися малоросами. У Сумах таких був 71 відсоток, а зараз ще більше. Також на Харківщині багато етнічних російських сіл. Після Голодомору ж переселяли цілими селами, замість вимерлих українських. Тому в Богодухівському районі "донецьким" і віддають на 20 відсотків більше, ніж у сусідньому Охтирському.
В Охтирському районі взагалі драма на цих виборах була. Є в нас там такий Гриша Дашутін, балотувався у Верховну раду за Кучми. За одну каденцію змінив чи не 8 фракцій. Мільйонер, гроші має. На цих виборах вбухав у район мільйони - закуповував якусь апаратуру, дитячі майданчики будував. І тут приїхала якась жіночка з Харкова. Каже: "Я від БЮТу". Нічого не вклала: мовляв, безробітна, бідна. І її вибрали. Того, що вона від БЮТу, було достатньо.
Те ж у Роменському районі. Був там такий Саєнко - колись "бютівець", а тоді перекинувся в Партію регіонів. Теж сильно потратився. А приїхав якийсь Шульга з Сум, сказав, що від БЮТу, кілька разів повозив місцевих акторів по селах - і все, його обрали.
На Чернігівщині, як я знаю, настрої подібні.
Чому в людей така ненависть до комуністів?
- Ну от якщо просто пригадати з дитинства. Я народився в колишньому Гадяцькому повіті Полтавської губернії, зараз це наш Липоводолинський район. І моя бабка, яка все пройшла, ледве вижила, сидить на лавці. З нею інші бабуськи сидять, плюються насінням, щось говорять. Старенькі-престаренькі, доживають. І от іде жіночка, Варочка звалася. Вона активістка, наприкінці 1920-х - аж тоді! - років першою комсомолкою на селі була. У 80-х, коли ті бабульки сиділи, ніхто з нею не вітався. Вона до того часу тікала від них. У тих бабусь діти й онуки вже поступили в комуністи й зробили собі кар'єри "в городі" - але свою молодість вони чітко пам'ятають. І вони не приймають активістів.
Або просто трапився ще один такий випадок, жили там старенькі бабуся й дідусь, Хомич. Колись був головою першого колгоспу. От він хворів на старість - теж під 80 вже було. І ніхто з околиці йому не допомагав. Бо "він ганяв нас на роботу колись".
Щось від цього ставлення передалось, мабуть, і внукам. Тому й антикомунізм.
До кімнати заходить керівник місцевої "Просвіти", 54-річний Олексій Шевченко. Сідає біля нас, пропонує чаю, розставляє чашки. Починає періодично вставляти свої зауваження до розмови. Артюх для годиться погоджується з реплікою й далі веде своє.
- Нещодавно я з друзями видав книжку про інакомислення на Сумщині. І коли читаєш архівні документи з 50-х, 60-х років - оці моменти дуже чітко проскакують. У кримінальних справах часто ж пишуть, хто батько засудженого. "Куркуль, незадоволений комуністами, репресований" - таке писали дуже часто в тих, які потім самі такі ж стали. Які пішли на шлях 62-ї статті радянського Кримінального кодексу, себто антирадянська агітація, пропаганда. Цей зв'язок теж якось був. От ці всі фактори вкупі й дають те, що маємо.
2 
8759
Коментарі
37