Дослідниця подільської кухні й історик Олена Павлова розповіла, чого не вистачає, аби українські страви звучали яскраво на світовому рівні.
"Чомусь ми втрачаємо багато речей, які не передаються через покоління. До прикладу, бабця з якогось села, котра пережила Голодомор, аби вижити, їла портулак і бурякову гичку, ніколи не розповість про це своїй онучці. Хоча це могло б збагатити її раціон, додати щось особливе в культуру харчування", - сказала вона.
"Наші предки зупинили процес передавання цієї інформації і відмовилися від продуктів, завдяки яким вижили. Це дуже погано для українців. Адже, якщо якийсь продукт урятував вам життя, йому треба бути вдячним. У нас - навпаки. Люди старшого віку, які пам'ятають 1947 рік, все життя говорять собі, що не їдять цукрового буряку, або чорний хліб, бурякову гичку чи тельбухи. Запитую: "Чому?" Бо в голодні роки вони їли тільки це. Дуже багато людей повторюють: коли був лише чорний хліб і більш нічого, поклялися, що в житті не будуть його їсти. Відкидання продуктів чомусь дуже властиве для нас", - додала Павлова.
Забуті старовинні рецепти могли б збагатити нашу кухню, якби люди похилого віку захотіли відкритись і поділитися ними, вважає дослідниця.
"Українці вміють виживати, але чомусь не вміють радіти життю, в тому числі через їжу. Саме тому українська і зокрема подільська кухня не звучить так яскраво, як італійська чи французька. Їжа - це про життя, про задоволення, про комфорт, про захист, про безпеку, про всі базові речі, які дуже важливі. Коли ми їх відкидаємо, то ніби відштовхуємо саме життя. А нам треба навчитися знаходити та використовувати ці речі, щоб можна було передати їх прийдешнім поколінням", - сказала Олена Павлова.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські ресторани мають хороше меню, але сервіс кульгає - Орнелла Остапенко
Олена Павлова останніх 5 років займається дослідженням подільської кухні. Веде дитячі кулінарні курси у Вінниці. За освітою - історик.
2 
1
Коментарі