Привіт, кумо! До мене нарешті дійшло те, що до нормальних людей доходить із самого малечку. Я схожа на свою маму.
Усе життя вважала, що на маму схожа сестра, а я — на батька. Ми з ним однаково бісилися по неділях, однаково цікавилися різними чудернацькими новинками, у нас навіть лінії на долонях були однакові.
Те, що я до крику схожа на маму, перша помітила вона сама, коли я сказала нашому злодійкуватому котові найстрашнішу з дитинства фразу: так, ану прєкратіть нємєдлєнно! Кіт підібгав хвоста і змився. Мама гмикнула: "Ти вже як я, тільки ще гірша". Мене таке формулювання не влаштувало. Чому гірша? І взагалі, що я маю, навколо кота навшпиньках ходити?
Вдруге мені це спало на думку самій. Ми фарбували стіни моєї хати, і я довго й нудно вимагала, щоб мама стелила на підлогу газетку, а вона так само довго і нудно не стелила. "Ти дивись, вона така вперта, як я", — промайнуло в голові.
Там сиділа моя молода мама
Третій раз про це сказав мій чоловік. Ми говорили про те, які будемо через 20 років. Він буде підозріливим дідуганом із ковінькою, який ганятиме сусідську дітвору із садка.
— А з тобою все зрозуміло, — сказав він. — Ти будеш така, як твоя мама. І мене це цілком влаштовує. Хоч заздалегідь знаю, до чого готуватися.
А сьогодні я вийшла в обідню перерву випити кави до сусіднього кафе. Там сиділа моя молода мама, гортаючи сторінки газети. На якусь частку секунди в моїй голові пронеслися химерні думки про те, що бачиш, таки мама вирвалася в молодості до Лондона, і волосся в неї відросло. Але це були дурниці, звісно. Я просто побачила у вікні власне відображення. У нього були мамині плечі, мамині брови, мамині губи, мамин високий лоб і — цього було не видно, але я знала — мамина родимка. І мамина група крові. І її голос.
Коментарі
4