Якщо лягти спати одразу після десятої, то прокинутися перед шостою зовсім не складно. І тоді можна вийти на абсолютно порожній пляж і пропливти метрів 200 назустріч сонцю світляною доріжкою. А тоді повернутися на берег, де черевань у сімейних трусах уже визбирує на березі камінці до пластмасових відер, доглядачка пляжу змітає з шезлонгів пісок і розкриває згорнуті парасолі. Робітник біля готелю "Бельведер" прибирає сміття, й молоденька офіціантка в білій блузці й чорній спідниці поспішає згори до готелю на працю.
Я вітаюся з усіма, й вони приязно відказують "калімера". Лише дівчина затято мовчить, відводячи погляд, і навіть, здається, пришвидшує крок, аби хутчій прошмигнути повз мене. Може, тут так заведено, міркую я, що юні дівчата не повинні розмовляти з незнайомими чоловіками. Добре, принаймні, що вони не носять тут паранджі й ходять самі вулицями.
Може, тут юні дівчата не повинні розмовляти з незнайомими чоловіками
Я не дотримуюсь точного часу в своїх вправах, і тому зустрічаю її у різних місцях. Найчастіше — біля готелю, іноді — на Аркадіу. А раз навіть був перестрів її біля помешкання, з якого вона виходила, на перехресті Ласку і Папалуки. І це, здається, збентежило її чи не найдужче.
І все ж я вперто вітаюся з нею ось уже майже місяць. Чимдалі, тим важче втриматися мені від іронічної усмішки, а їй — від збентеження. Іноді я навіть вагаюся, чи не сказати їй ще щось, окрім вітання, — розбалакатися якось, — але вчасно себе осмикую. Бо ж моя наполегливість тоді справді скидатиметься на чіпляння.
Останнього дня я, однак, наважуюсь і кажу їй українською: "Доброго ранку!" — і вона несподівано теж відказує українською, без акценту: "Доброго ранку!" — а тоді, геть збентежена, шмигає повз мене до свого "Бельведеру".
1 
1
Коментарі
7