— Два дні на шахті горіли мотори і кабель. Метану зібралося до 16 процентів вище за норму. Можна було передбачити, що бахне. Говорили про це керівництву, але там не реагували. Газ накопичився, пішла іскра — і стався вибух, — розповідає шахтар Юрій. Прізвища просить не називати. Працює на шахті "Степова" в селі Глухів Сокальського району Львівщини.
3 березня о 12:46 на одній з ділянок копальні на глибині 550 м стався вибух метану. Обрушилася гірська порода. На аварійній ділянці працювали 34 шахтаря. Восьмеро загинули: Микола Бєлоусов, Іван Бігун, Олександр Клак, Тарас Коліда, Володимир Лозинський, Ярослав Мелешко, Василь Михнич і Тарас Старошельський. Решту на поверхню дістали рятувальники. Постраждалі отримали опіки.
Шахта збудована в степу, за 10 км від міста Червоноград. Запрацювала 1978 року.
4 березня зранку підходимо до контрольно-пропускного пункту. Охоронець веде до адміністративної будівлі. У вестибюлі на стенді біля фотографій загиблих — ікона Божої Матері. Горять свічки. Починається поминальна служба. Сходяться близько 200 працівників копальні. Родичів загиблих немає. Люди відмовляються говорити.
— Багато хотіла би зі злості розказати. Та не можу. Хочеться ще тут працювати, — молиться жінка. Поруч із нею — чоловік і донька дошкільного віку.
Біля ліфту, яким спускаються в шурф, напис: "Тебе чекають удома". Близько десятка рятувальників їдуть униз. Проводять розгазування повітря, аби уникнути повторного вибуху. Щогодини вимірюють показники метану.
— Коли стався вибух, до шахти приїхали чотири рятувальних відділення. У кожному по шість чоловік. Потім — ще три відділення, — говорить командир гірничо-рятувального загону Ігор Яворський, 48 років. — Під землею працювали 14 годин. А потерпілих дістали за півтори. Зараз по вісім годин у день трудимся у копальні.
На шахту приїжджає заступник міністра енергетики і вугільної промисловості 57-річний Анатолій Корзун. Скликає нараду з ліквідації наслідків трагедії.
— З'ясували, яка допомога надається родинам загиблих. Дізналися про стан потерпілих, — каже Корзун. — Причини аварії з'ясує комісія. Міністр уже підписав наказ про перевірку всіх шахт. Проконтролюємо стан охорони праці та промислової безпеки.
Автобусом їдемо до сусіднього села Муроване. Звідси родом наймолодший загиблий 18-річний Тарас Старошельський.
Добираємося до приватного будинку, де він жив. До стіни притулений дерев'яний хрест із табличкою з ініціалами і роками життя покійного. У хаті посеред кімнати стоїть труна. Біля неї сидять сусіди. Батько, хрещена й тітка з дядьком — в іншому приміщенні.
— Тарасик мене доглядав. А тепер у свої роки мушу внука ховати, — плаче баба 92-річна Марія Старошельська. — Він хотів жити, працювати. На шахту пішов у серпні торік, після училища. Хотів гроші заробити. А йому ще й зарплату не платили по три місяці. Ото хіба по десять відсотків давали. Мав дівчину, хату лагодив. Дивився за батьком-інвалідом. А мама його померла, ще коли мав рік і вісім місяців.
— У смерті людей винне керівництво копальні. Зміна, яка була перед ними, попередила про велику загазованість. А вони все рівно відправили працівників помирати, — каже дядько покійного Роман Яблонський, 63 роки.
Інший загиблий, червоноградець 31-річний Олександр Клак, 12 років працював на шахті. У 34 міг вийти на пенсію.
— Він хотів звільнятися. Але в останній момент вирішив допрацювати. Хоча зарплату їм давали нерегулярно. Не було чим годувати сім'ю — дружину і трирічного сина, — говорить сестра покійного Маргарита Клак, 30 років. — У день аварії брат мав вихідний. Але дали наказ спускатися. Кажуть, вибухнуло, бо хтось під землею увімкнув болгарку.
20 постраждалих шахтарів доправили до опікового центру львівської лікарні №8. Отримані ними опіки не загрожують життю, кажуть медики.
Заходимо в палату на чотири ліжка. Тут гірники, які мають опіки тіла, рук, обличчя.
— Попекли легені, маємо контузії і забої. Але добре, що вижили, — говорить слюсар 49-річний Олег Семенчук. — Ми були в лаві. Вибух стався миттєво, каски й ліхтарі повідлітали. Опинилися в темряві, а навколо — вогонь і пилюка. Дихати нічим. Загинули ті, хто головою сильно вдарився чи не витримав тиску ударної хвилі.
— Сина і двох його колег відкинуло на 10 метрів. Він вижив, а ті мертві попадали, — каже 46-річна Валентина, мати Сергія Бутрея. — Має опіки 35 відсотків тіла, на одне вухо не чує. 29 липня в нього мало бути весілля. Ресторан замовлений. Тепер не знаємо, що робити. Змінився так, що ледь впізнали.
У лікарні шахтарі пробудуть три тижні.
— Потім вернемося на шахту. Іншої роботи в селі немає, — говорить слюсар Василь Слука, 28 років. — Надіємося, що обладнання поміняють і провітрюватимуть за усіма правилами. Аби ще й зарплату вчасно давали. Вона невелика — максимум вісім тисяч. А гірничі робітники взагалі не більше шести мають. І це з преміями та надбавками.
900 гірників загинули в аваріях на шахтах України за останні 25 років. Найбільша трагедія сталася 18 листопада 2007-го на донецькій шахті ім. Засядька. Від вибуху метану загинули 108 гірників. Усього на цій копальні було сім вибухів. Забрали життя 272 людей. Три аварії трапилися в копальні "Суходільська-Східна" в місті Суходільськ на Луганщині. Загинули 97 шахтарів.
500 000 гривень отримають родини кожного загиблого шахтаря, за рішенням Кабінету міністрів. Потерпілим виплатять по 75 тис.
Шахтарям платять 10 відсотків від окладу
Дев'ять вугільних шахт працюють на Західній Україні. Шість належать державному підприємству "Львіввугілля".
— На більшості галицьких копалень вугілля не таке якісне, як донецький антрацит. Його потрібно обробляти додатково, — говорить експерт з енергетики Дмитро Балюк. — Лише з шахт "Лісова" і "Степова" сировину можна відразу відправляти споживачеві.
В усіх копальнях є борги по зарплатам. Загалом — близько 50 млн грн.
— Підприємство "Західенерго" належить Рінату Ахметову. Тому на місцеві електростанції возять вугілля з Донбасу. Так йому вигідніше, — каже Василь Семканич, 38 років, голова осередку Незалежної профспілки гірників шахти "Степова". — Ми ж, по суті, добували вугілля на склад. Звідси й проблеми з виплатами. Людям давали по 10 відсотків від окладу.
Андрій ЖИГАЙЛО
"Смотрящі" підбирають нефахове керівництво шахт
Шахта "Степова" є опорною для державного підприємства "Львіввугілля". Заробляє гарні гроші, каже президент Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець, 60 років:
— Якщо після аварії на ній добуватимуть менше вугілля — затримки по зарплаті відчують і в інших шахтах. Трагедії можна було уникнути. Прибори, що сигналізують про підвищену концентрацію метану, запрацювали після вибуху. А мали б — на випередження. Потрібно оновлювати обладнання, забезпечувати шахтарів якісними засобами захисту. Зараз частина гірників користуються таким, що вже своє відслужило.
Українські шахти доведені до банкрутства. Колективи деморалізовані. Аварії — наслідок роботи "смотрящих" за копальнями. Вони підбирають нефахових керівників. Ті працюють за корупційними схемами. Тому миряться з порушеннями техніки безпеки.
2 
1
Коментарі