Письменник Юрій Андрухович вважає, що мова не може бути зовнішньою ознакою приналежності до народу. Нею не варто прикриватися.
"Багато українців, визначаючись з власною ідентичністю, поставилися до набору ідентичнісних ознак як до своєрідного меню, з якого можна вибрати окремі пункти. Багато з них вибрали синьо-жовту (а тому червоно-чорну) символіку, тризуб (особливо добре дивиться на футболках), гімн "Ще не вмерла" (особливо добре співається на стадіонах). Гаразд, усе чудово.
Трохи згодом переважна більшість із них у своєму патріотизмі пішла ще далі – і вибрала вишиванки. Як можна не радіти з цього приводу? І ми радіємо. Особисто я дуже з цього приводу радію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Або російська мова в школі, або до побачення: Миколаїв сколихнув мовний скандал
Але це все поки що більшою мірою зовнішні ознаки. А мова – це внутрішнє. Тобто вибір мови значно важливіший від вибору вишиванки. Її ви просто купите і цим пишатиметеся – тим більше, чим більше за неї заплатите. Не хочу впадати у притаманну моїм опонентам злостивість і писати на цьому місці "Вишиванкою ви просто відкупитеся". Натомість мову не купити – навіть платними прискореними курсами. На неї треба зважитися. І почати в ній жити. Згоден, психологічно - це найскладніший пункт із усього нашого з вами меню. Через те я такий терплячий. Я ладен чекати на ваше визрівання сторіччями і не хочу влазити в жодні навколомовні срачі.
Тільки ж визрівайте таки помаленьку, робіть зусилля. Бо зусилля того варті – в мові здобувається буття", - написав Андрухович на сайт zbruc.еu.
Юрій Андрухович обурений, що в західній Україні усе частіше звучить російська мова.
"Женщина, почем вот эти ваши афины?" – "Афіни у Греції, в мене афини". "А ваши рыжики?" – "То не рижики, пані, то лисички". "А что такое зупа? А кто такой банош? Молодой человек, замените первое, я не с теми грибами хотела". "Официант, неси скорее мясо – водка греется!". "Да, привет. Я в этой, как ее… Я в Ворохте. Как это какая область? Ты шо, не знаешь? Закарпатская!" - лунає навкруги.
3 
1
Коментарі