Киянка 27-річна Лідія Крячинська із 6 серпня відпочиває в Одесі. Говорить, туди з"їхалися тисячі москвичів.
— На відпочинок добиралася із Києва потягом Москва–Одеса. Я спонтанно поїхала, білет не бронювала. В касі кажуть: білетів немає і поки що не буде. Усі місця розбирають ще в Москві. Я погнала до начальника поїзда. Випросила біля туалету боковушку на верхній полиці. У поїзді дуже багато москвичів. Тільки й чути "чоканьє" і "аканьє". Жаліються, як там погано. Вікно вдома не відкрити. Димить всьо, воняє. На вулицю вони виходять у респіраторах.
Зате в Одесі у всіх готелях, зйомних квартирах — аншлаг. Все-все-все занято. Насилу знайшла біля "Аркадії" комнатушечку, — продовжує Лідія.
У перший день пішла на платний пляж розважального комплексу "Ібіца".
— Щоб туди зайти, мінімальна плата 100 гривень. Пиво — по 50 гривень за бокал. Людей — тьма. За цей сезон Одеса таку касу зробить, що на наступний рік стане Монте-Карло.
Аріна КАНТОНІСТОВА
Вигоріли цілі селища
ЛИПЕНЬ
Початок липня: перші лісові пожежі помітили в Удмуртії, Марій Ел, Нижньогородській і Рязанській областях Росії. У республіці Марій Ел не згорів жоден населений пункт.
Друга половина липня: у центральній Росії вигорають цілі селища.
СЕРПЕНЬ
9 серпня: горить 20 регіонів: від Чукотки до Смоленська. У Нижньогородській області — 76 пожеж, у Кіровській і Московській — по 49. На території Росії 554 займання. Горять 190 тис. га.
11 серпня: у Свердловській області вогонь охопив 20 тис. га. Загалом горить близько 700 га території Росії.
Марина Алексєєнко вивезла дітей подалі від диму
— Жара около 40 градусов, везде дым, гарь, дышать нечем, воды нет, продукты на глазах портятся, стонущие и падающие люди. Горит все — леса под Москвой, мусорные баки. Жили с двумя детьми, как в условиях апокалипсиса, — розповідає москвичка Марина Алексєєнко. Через пожежі в Росії приїхала до батьків в місто Умань на Черкащині.
— Скрізь мухи. Тільки купиш щось, рій стоїть. Комахи, мошка. Сарана завбільшки з долоню стрибає прямо в обличчя, — говорить. — Мошкара заводиться навіть на відкритому тюбику з кремом. Хотіли встановити кондиціонер — на них черги. Відчиняти вікна нереально. А із зачиненими наче в мікрохвильовці живемо. Менша донька Аліна задихатися почала. У неї астма була, минула. А це знову.
Марина дев"ять років тому виїхала до Росії. Вийшла заміж за москвича. У них двоє дітей — 5-річна Аліна та 7-річний Кирило. Працювала менеджером у правозахисній фірмі.
— Я на роботі кажу, мені треба вивезти дітей. Не дозволили взяти відпустку, — розводить руками. — Але це Москва. Сьогодні маєш перспективну роботу, а завтра знаходиш ще перспективнішу. Звільнилася.
Остаточно вирішила їхати, коли побачила, як кілька людей у метро зомліли посеред платформи від спеки.
Вода зазвичай у нас завжди є. Живемо біля Бітцевського парку. А це прийдеш увечері, немає. У магазинах теж порожньо. Питаю, дайте щось попити. Продавець каже: "Возьмите пиво. Больше ниче нету".
Довго не думала, куди їхати — до батьків. Мама розказувала, що сливи дозріли, на ставок із батьком ходять, городина є. Приїхала в Умань і душею ожила. Нема натовпу, шуму.
Маринин чоловік залишився в Москві, працює водієм. Дружина повернеться до Росії восени. Бо він не погодиться на переїзд в українську провінцію.
Олена МАРЧЕНКО
"У меня 10 долларов есть, хочу сдать пострадавшим россиянам"
— Принесла болоневый плащ, женскую кофточку, мужской свитер, — одеситка 62-річна Світлана з двома білими пакетами заходить о 16.00 у приміщення обласної ради на вул. Канатній. Там розташований один із пунктів Червоного хреста. Приймають матеріальну та грошову допомогу постраждалим від пожеж росіянам. — У мене родичі в центрі Москви. Вони не постраждали, але шкода інших людей, які втратили майно.
У Червоному хресті кажуть, що допомогу несуть переважно люди віком за 40 років і пенсіонери. За день до кожного із п"яти пунктів організації приходять до 10 людей. Кожні 5 хв. сестри приймають дзвінки.
— Звонила женщина, просила забрать стиральную машину "Малютка", — розповідає Олена Берегулько, 45 років, старша патронажна сестра одеської організації Червоного хреста. — Але наше авто на ремонті. Люди приносять одяг, постільну білизну, ковдри, подушки, електричні чайники, зошити та ручки дітям у школу.
До пункту телефонує одеситка із просп. Шевченка, 23а.
— У меня 10 долларов есть, хочу сдать пострадавшим россиянам, — каже Ніна Воронцова, 78 років.
Олена Петрівна записує адресу і номер телефону пенсіонерки.
— Після обіду чоловік здав 400 гривень, — продовжує сестра. — Пенсіонер-інвалід дав 100. Кілька днів тому приходила жінка з дитиною. Принесла пакет нової постільної білизни і 50 гривень. Нас це розчулило
Роксана ПАНАЩУК
Добрі поліцейські
На мій день народження пішли на шашлики. Про те, що в лісі не можна розпалювати багаття, знала. Але не вірилося, що це справді хтось контролює. То було серед тижня, в обід на столичному озері. Людей мало. Спека за 30°С. На покривалі вже нарізані помідори, сир, намащені канапки. Дрова розгоряються, ще хвилин із 20 і можна смажити м"ясо.
Раптом з"являються два "сержанти Петренко".
— Ви знаєте, що вийшов наказ президента про заборону палити вогнища в лісі? — питають упрілі та втомлені правоохоронці.
— Знаю, — кажу, — але ми ж не в лісі.
— То лісопаркова зона. Ваші документи!
Нас трьох запрошують до "бобика" і до відділка писати протокол. Вогонь, звісно, довелося загасити.
На помідори потрохи сідають мухи, м"ясо кисне, чоловік залазить у шорти. Я не здаюся:
— Простіть нам, будь ласка, — молю. Не допомагає. Чоловік одягає футболку.
— Давайте домовимося, — кажу рішуче. — Даємо вам 50 гривень і розходимося. Вогню більше не буде. Уже біжимо до машини по гроші.
Доки чоловік взувається, патрульні перешіптуються, що робити.
— Ви тут збирайтеся, — кажуть. — Через 10 хвилин підійдемо.
50 грн з"явилися, доки ті встигли перекурити. Для хабара просунули блокнот. Сказали, щоб ми були пильними, і пішли.
На цьому історія могла б закінчитися.
Ми раділи, що не поїхали у відділок, але м"яса все одно хотілося. Канапки їлися сумно.
Минає години зо 2. Лежу на животі, гортаю журнал. Краєм ока помічаю знайомі берци.
— Можете дожарити, — суворо каже їхній господар. — Тільки бистро, щоб диму було менше.
— О! Дякую, — встигаю відповісти патрульним уже в спину. Вони не зупиняються.
Ольга БАРТИШ-КОЛОМАК
2 
1
Коментарі
4