Очевидно, що швидким і тріумфальним остаточне самовизначення Косова не буде. Парламентські вибори в Сербії підтвердили, що демократичні процедури самі по собі ще не забезпечують прогресу в миротворчому процесі.
Практично всі провідні політичні сили країни, за якими стоять 40% сербських виборців, проголосували за територіальну цілісність країни. Винятком став блок на чолі з Ліберально-демократичною партією Чедоміра Йовановича.
Сьогодні Сербія перебуває у фокусі уваги політичних еліт на всьому пострадянському просторі. Вдале самовизначення Косова, та ще підтримане міжнародними інститутами, дасть підстави керівництву незалежних фактично, але не визнаних юридично держав апелювати до "косовського казусу". Лідерів Нагірного Карабаху, Абхазії, Південної Осетії і Придністров"я не обходить те, чи мають їхні проблеми щось спільне із сербсько-албанськими протиріччями. Для них надзвичайно привабливим є сам феномен етнічного самовизначення. Тому вміння (або навпаки невміння) сербських політиків знаходити компроміси для захисту загальнонаціональної справи так серйозно вивчається у Грузії, Молдові й Азербайджані.
Сьогодні ні сербська, ні азербайджанська, ні грузинська еліти не мають ресурсів для інтеграції спірних територій. У Косові, на 90% населеному албанцями, будь-який варіант "сербської ідеї" буде відкинутий більшістю голосів. Те ж саме ми можемо побачити і в етнічно монолітному Нагірному Карабасі, заселеному вірменами.
"Косовський казус" працює проти європейської інтеграції
Реальних політичних ресурсів для "освоєння" Абхазії у Грузії також не існує. Що стосується Південної Осетії, то Тбілісі не має масового опертя серед осетинського населення. Отже, й тут інтеграційний потенціал Грузії обмежений. А головною перешкодою для інтеграції Придністров"я є економічна слабкість "материнської", тобто молдавської території.
Інший бік проблеми: "косовський казус" б"є не тільки по Сербії або допомагає Росії в її утвердженні в СНД. Він об"єктивно працює проти європейської інтеграції і на користь етнічного самовизначення. У зв"язку з цим неминуче "смакування" в підтримці того або іншого самовизначення або у відмові від його надання. Звідси — нагальна потреба у виробленні загальних критеріїв визнання того або іншого утворення.
Першим критерієм визнання невизнаних утворень могла би стати їхня державна спроможність. Поспіхом визнавати незалежність Косова не можна хоч б тому, що там державне управління підмінене клановою системою.
Другим критерієм могла б стати здатність "метрополії" контролювати бунтівну територію більш гуманними шляхами, ніж депортація й етнічна чистка.
Третій критерій — наявність у невизнаних утворень демократичних процедур.
Четвертий — реальна гарантія прав для етнічних меншин, закріплена не лише юридично, але й фактично.
П"ятим могло б бути налагодження двосторонніх економічних, дипломатичних та інших відносин між відокремлюваною і "материнською" територіями.
Тільки окресливши чіткі критерії легалізації невизнаних держав, світова спільнота зможе вийти з "косовського глухого кута" й не допустити їх клонування в Європі або на євразійських просторах.
1 
1
Коментарі