Російська кіноіндустрія та незалежність України. Куди все рухається?

Мости, так сказать, Дружби

Можливо, найвищим досягненням цензури в радянській державі було цілковите відрізання нас від західного телебачення – їхніх телефільмів, серіалів, телевізійних шоу, словом, від усіх їхніх "монтіпайтонів" (Монті Пайтон — комік-гурт з Великої Британії. - Gazeta.ua).

Мої польські, угорські, чеські друзі та ровесники й донині за кожної слушної нагоди обов'язково згадують і цитують це комік-шоу, на якому вони фактично виростали. Це забезпечило їм спільний культурний контекст не лише з британцями, а й з усім західним світом загалом, принаймні з його телевізійною масовою культурою.

Радянського Штірліца їм також показували. Але з нього в них було заведено посміюватися. "Монтіпайтони" виховували їх у такому дусі, що Штірліц уже не міг їм нічого заподіяти. Тим більше – не міг стати нашим із ними спільним культурним контекстом.

"Монтіпайтони" виховували їх у такому дусі, що Штірліц уже не міг їм нічого заподіяти

У нас натомість був ще "кавеен". А тепер "Вечірній Ургант" і "Вечірній Квартал". І якби не сучасні серіали, ми б і досі не розуміли, що відбувається за нашими західними кордонами. Адже, погодьтеся, спільний культурний контекст надзвичайно важливий. І масова культура в ньому важлива – надто ж, якщо вона якісна.

Тепер ми нарешті живемо в одному часі. Я можу, наприклад, поїхати на кілька днів до будь-якої країни світу і продовжувати там дивитися черговий сезон "Молодого Папи" рівно з тієї серії, на якій змушений був зробити перерву. Втім я можу й нікуди не їздити, спостерігаючи за кульбітами неперевершеного понтифіка Джуда Лоу в себе вдома. Мені не конче літати за океан, щоб насолодитися всією багатогранністю психологічних перипетій "Фарґо".

Другий екран остаточно витіснив перший, і ми самі обираємо свій відеоконтент незалежно від країни, часу, рівня нашої зайнятості

Другий екран остаточно витіснив перший, і ми самі обираємо свій відеоконтент незалежно від країни, часу, рівня нашої зайнятості. Нам уже нічого не нав'яжеш, ніяких безкінечних повторів Штірліца у травневі прайм-тайми. Жодних "мєнтів" та "бригад". Нічого з остогидлого радянсько-пострадянського нафталіну.

Й от, увійшовши в добу інтернету з усвідомленням того, що вони втрачають і нас самих, і телевізійні впливи на нас, росіяни вдалися до… ну так, а хто б сумнівався? – до безбожного мавпування західного кіно. Перебріхуючи сюжети й назви, спльовуючи глядачам свій "оновлений" продукт, як лушпиння сємок.

Зрозумівши, що вони втрачають і нас, і телевізійні впливи на нас, росіяни вдалися до безбожного мавпування західного кіно

"Седьмая руна" як альтернатива "Твін Пікс". Карикатурні "Теоретики" замість "Теорії великого вибуху". "Родина" як, зрозуміла річ, "Гоумленд". "Секс і місто" став "Бальзаковским возрастом". "Mad Men" - "Оттепелью". "Доктор Гаус" (О, Боже, збав!) "Доктором Тирсою" (звернімо принагідно увагу на українське прізвище героя). Мало не всі успішні європейські й американські ситкоми перекочували до Раші. Та й навіть сама "Раша" колись була всього лиш "Little Britain".

Але найпоказовіше, що тепер російська кіноіндустрія вчепилася й за скандинавський нуар, передерши мій улюблений шведсько-данський "Міст". Отже, легендарний Ересуннський міст, що з'єднує данську Зеландію зі Скандинавським півостровом (головна просторова метафора серіалу) обернувся Мостом Дружби між естонською Нарвою й російським Івангородом.

Російська кіноіндустрія вчепилася й за скандинавський нуар, передерши мій улюблений шведсько-данський "Міст"

Не можна без гіркуватого сміху споглядати афішу цього чергового телекентавра. Карикатурна Саґа Норен, провідна слідча відділу вбивств у Мальме, тепер естонка (в ролі якої литовка) пострадянського розливу. А "герой ОРДЛО" Михайло Пореченков має замінити її данського колегу Мартіна Роде. Теплого і душевного Мартіна, рідкісне й дуже переконливе втілення доброго поліціянта, замінить російський терорист, який так охоче постріляв собі в наш бік у донбаському бандформуванні.

Теплого і душевного Мартіна, рідкісне й дуже переконливе втілення доброго поліціянта, замінить російський терорист

Боюся тільки, що так чи сяк знайдеться багато українців, які виберуть саме цю, російську версію. Не американську "The Bridge", зняту на кордоні США з Мексикою, й не франко-британську "The Tunnel".

Хоча з "боюся" я перебрав. Чого тут боятися? Тут не боятися треба, а дивитися правді у вічі й усвідомлювати дуже просту річ: не буде ніякої незалежної України без унезалежнення від російського масового культурного продукту.

Не буде ніякої незалежної України без унезалежнення від російського масового культурного продукту

Але для того, щоб унезалежнитися, треба хоча б досліджувати. Що відбувається з вибором контенту? Яка статистика? А динаміка? Куди все рухається? Якщо взагалі рухається кудись? Запитання, як на мене, для соціології значно важливіші й цікавіші, аніж укотре з'ясовувати, за кого з нетасованої колоди українських політиків збирається зіпсувати свій бюлетень майбутній виборець.

Скільки українських глядачів уперше дізнається про "Міст" саме з російської версії? Скільки їх буде порівнювати її з оригінальною шведсько-данською? Скільки з них визнає, що російська набагато краща? Скільки вважатиме, що російська краща саме завдяки акторській грі Пореченкова?

Ці та інші запитання можна ставити безкінечно довго, й серіалів у нас попереду ще ой як багато.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі