Будні Сумщини: понад 550 км рішучості й ненависті до ворога

Українські війська почали відходити з Суджі, і головним питанням тепер стало: що буде з Сумщиною? Чи зможуть росіяни увійти в північний регіон, адже тут кордон з країною-агресоркою перевищує 500 км? Чи здатна Україна захистити ці безкраї болота і низини - і що відчувають люди, які перебувають у постійній небезпеці?

Сумський фронт - особливий фронт війни. 24 березня 2025 року в Сумах вкотре сильно бахнуло. Понад сотня постраждалих, 14 з них - діти. А за два дні перед цим - був черговий приліт в одну із сумських лікарень. А перед цим ще приліт, і перед тим - ще. Суми в Україні асоціюються з постійними прильотами, вандалізмом, дикунством і людожерством "сасєдушєк". Комусь у порівняно спокійніших регіонах здається, що тут все зовсім погано. І гірше, можливо, лише десь під Покровськом.

Насправді усе не зовсім так. Давайте поринемо в недавню історію. З початком великомасштабного вторгнення частина Сумської області була окупована. Частина - блокована. Частина - росіян і не бачила. Ворог оточив і заблокував Суми, Шостку, Глухів, але не захопив їх. Через Конотоп і Ромни окупанти періодично проходили, але не намагалися стати на постій чи створити щось на кшталт окупаційних комендатур. Намагалися пролітати ці міста, прогнозуючи, що тут можуть бути засідки.

Фактично, повноцінною лінією фронту на Сумщині була лише лінія по Ворсклі між Тростянцем і Охтиркою. Так ось, у Тростянці відчули усі "чари" окупації з боку "братів". А в Охтирці - що таке жити під обстрілами. Однак на початку квітня 2022 року - ворог вшився із Сумщини. А наші - не переходили кордон з РФ. Фактично, прикордонники зайняли свої пости. А місцеві бригади тероборони зайняли позиції поблизу кордону.

І більше року, аж до літа 2023 року, Суми не чули обстрілів. Перший "шахед" я побачив у липні 2023 року серед білого дня. З весни 2023 року росіяни почали пострілюватись по прифронтових громадах. Потрібно сказати, що кордон з Росією (зараз фактично фронт) в межах Сумської області - близько 560 км. І на цьому фронті - 17 громад із 51 територіальної громади області.

Росіяни просто почали використовувати область як навчальний полігон. Адже навіщо навчати мінометні розрахунки чи артилерійські батареї десь на полігонах під Ростовом - коли є можливість навчати особовий склад в умовах, наближених до бойових.

Приїхала батарея на позиції, вистріляла денний боєкомплект по якомусь селу, склалася - і поїхала на базу. Наступного дня поїхали постріляти сусіднє село. Післязавтра - ще одне.
Таким чином прилітало в область кожного дня. Але мінялися цілі. Одразу стало зрозуміло, що є різні ступені загрози в різних місцях. Найбільш небезпечною стала 5-ти кілометрова зона, куди може діставати 120-мм міномет. А далі 20-км зона - куди може дістати ворожа арта чи "Гради".

В решту місць області - може дістати лише балістика або шахеди. Так вони будь-де в Україні можуть дістати.

2024 рік. Після того як в Курську і Білгородську області зайшли "Русскій добровольческій корпус" і "Лєгіон Свободи", в яких воюють на нашому боці громадяни Росії - прилітати стало більше. Ворог явно мстився. Мало того, з січня 2024 року почалася нова біда - КАБи. Росіяни і тут вчили своїх пілотів. Мирні містечка і села стали полігоном для російських льотчиків: долетів за 20 км до лінії фронту, випустив керовану бомбу, розвернувся і полетів російський вояка додому. Постити котиків і купувати подаруночки своїм діточкам. І не муляло йому, що бомби вбивали наших дітей.

На весну 2024 року з 5-ти кілометрової зони почали вивозити спочатку дітей, потім і решту населення. З весни до осені 24-го я був у проєкті, в якому розвозили ремкомплекти для постраждалих домогосподарств. Вибиті вікна - ось вам УСБ-плити, забивайте. Знесло дах у будинку - ось чудовий європейський брезент, яким можна накрити дах.

Можна сміливо заявити, що різні прифронтові громади постраждали по-різному. І різні населені пункти в громадах - по-різному. У Білопільській громаді, наприклад, деякі села позносило повністю, а деяким - не прилітало взагалі. Але Середино-Будська громада - фактично втратила управління. Ворог сильно вибивав Білопілля і Ворожбу. Бо і шосе на північ області, і залізниця - за 12 км від лінії фронту.

Вже до весни 2024 року КАБами вибило деякі села в Юнаківській, Хотинській громадах. І найбільше постраждала Велика Писарівка, колишній прикордонний райцентр. Станом на зараз у прифронтових громадах залишилося менше 20% дітей. І то лише в селах, що розташовані поза 20-ти кілометровою зоною. І фактично немає людей в 10-кілометровій зоні. А в 20-ти кілометровій зоні - лишилася десь третина населення.

Курський наступ. Після 6 серпня, коли наші зненацька зайшли в Курську область, стало ясно, що прилітатиме ще більше. Проте була ейфорія - усі раділи, що і на Росії відчують, що таке війна. Але модернізовані російські КАБи вже почали летіти вглиб до 30 км. І прилітати стало й на околиці Сум. І головне: кількість шахедів і балістики в область стало прилітати більше і більше. В 20-ти кілометровій зоні залишилося дуже мало людей. І явно побільшало військових. Суми стали дорогим містом щодо оренди нерухомості: багато внутрішньо переміщених, багато військових, до яких на побачення приїздять жінки чи матері.

Я не беруся оцінювати хід військової операції, є різні версії, коли потрібно було виходити з Суджі. Зараз маємо фактичний фронт за 30 км від Сум. І тут необхідно пояснити. Якщо ви говорите про Сумську область - треба розуміти, що є 20-ти кілометрова зона, де жити - це бути в постійній небезпеці.

Є Суми, Конотоп, Шостка - де росіян цікавлять інфраструктурні об`єкти і куди летять "шахеди" кожного дня, а балістика - через два на третій. Є відносний, але небезпечний тил - це там, де є військові чи військові об`єкти - там сплять тривожніше. І є громади, які за 100-150 км від фронту, де ворога не бачили і навіть шахеди летять транзитом. Де діти ходять до школи офлайн і відвідують гуртки та ДЮСШ.

Ще однією особливістю безпосередньо для Сум є лінійка цілей для ворога. Вони, звісно, намагаються бити по інфраструктурі, як і кругом по країні. Але тут вони часто луплять по лікарнях. Можливо думають, що в цивільних лікарнях лікують військових із Курського фронту. Що, до речі, чітко свідчить про "людяність" лаптєногих.

Чи піде ворог на Суми? Це питання мучить багатьох в Україні. А для нас, місцевих - це питання питань. Ми, звичайно, не можемо порахувати тарганів у мізках Путіна. Але якщо дивитися прагматично, то цей театр бойових дій малоперспективний для російського наступу. Територія Сумської області чітко розрізана на північну і південну частини річкою Сейм.
Північніше Сейму - звичайно літають КАБи, гримить арта, залітають міни. Але там війна низької інтенсивності. Так, тривожать ДРГшки. Але це схоже на зону АТО часів 2016-2022 років.

А ось у міжріччі Сейму і Псла - повноцінний фронт завдовжки 70-80 кілометрів. Але є одне але. Лівий берег Сейму - дуже заболочений. Там багато стариць. Наші й відійшли з Суджі тому, що є тільки одна повноцінна дорога. А решта ґрунтових доріг навесні чи після дощів - суцільне непролазне багно. Бої без техніки (або вже і на віслючках) - це звична тактика останнього року цієї війни. Але це боротьба за лісосмуги. Проривом тут і не пахне.

Хоча зараз фронт ще більше розширився на лівий берег Псла. Фактично, бої ведуться в межах чотирьох громад області: Хотинської, Юнаківської, Миропільської та Краснопільської. Але і тут основна боротьба ведеться за панівні висоти. Бо тут починаються відроги Середньо-російської височини. І ланшафти тут горбисті і лісисті. На танчиках не розгуляєшся.
Навіть під час ІІ світової Ватутін (Воронезький фронт) зробив другорядний наступ з Краснопілля на Суми. А основні сили РККА - пішли на південний захід, по лівому берегу Ворскли на Полтавщину.

Тому, скоріше за все, росіяни тут стишать свої потуги, а частину боєздатних військ перекидатимуть на інші напрямки.

Чи є в Сумах паніка? Зараз по місту прилітає дедалі частіше й сильніше. Проте жодної паніки немає. Люди звикли і до віддаленої канонади, і до нічної стрільби по "шахедах" з боку мобільних вогневих груп. У місті працює все: і перукарні, й кав`ярні, кафешки та ресторани. Полиці крамниць заповнені. Люди настільки звиклися з війною, що часто не звертають на неї увагу. Але кожен приліт із жертвами робить нас не лякливішими, а тільки посилює ненависть.

Якщо у Путіна думають, що змусять людей зі страху просити Зеленського припинити війну, то вони помиляються. Суми тримаються стійко. Жодної паніки. Тільки рішучість і ненависть. Слава Україні!

Gazeta.ua