Інформація про готовність луганчанки Марії Коршунової, побитої сином народного депутата Романом Ландіком, відмовитися від претензій до кривдника в обмін на грошову компенсацію, насправді не є несподіванкою. За межами України як на Схід, так і на Захід, на іншому боці планети, в демократичних США, ситуація, коли винуватець платить жертві солідний викуп, зупиняючи рух справи, не менш поширене явище.
Зокрема, американське судочинство передбачає, що сторони можуть домовитися та укласти між собою мирову угоду. Через це в країні до суду доходить хіба 5% подібних справ, і це робиться для того, аби – не смійтеся! – економити гроші платників податків. Одні американці не хочуть платити за те, що інші американці, не бажаючи залагоджувати проблеми між собою через гаманець, запускають коштовну судочинну машину. Не лише прагматична Америка, а й практична Європа культивує думку: покарання грошовим штрафом для буржуа ефективніше, ніж позбавлення волі.
Якщо сторони не домовляються, починається затяжний судовий процес. Адвокати з обох сторін то займають оборону, то переходять у наступ, це забирає в результаті більше грошей, аніж треба для відкупу. До того ж створюється прецедент. А в країнах, де діє прецедентне право, полегшується робота когось із наступних бажаючих судитися. Тобто, якби "справа Ландіка" розглядалася в якомусь із штатів Америки, в Коршунової було б набагато більше шансів виграти. Адже злочин, скоєний її кривдником, був записаний та показаний сотням тисяч свідків. Якби Коршунова виграла справу, наступну подібну справу потерпілі вигравали б ще легше, бо вона вже створила прецедент і довела, що так можна. Якби ж справу виграв Ландік (у США теж живуть грішники), його колеги отримували б більше шансів побити жінку в кафе і лишитися без покарання, бо це вже вдалося в суді їхньому попереднику.
Проте залишимо ці фантазії для тих країн, де закон і порядок – не порожні слова, а правосуддя справді для всіх, а не для тих, у кого менше влади. У Марії Коршунової від самого початку не було шансів. Я не схильний вірити прогнозам, що з Ландіка-молодшого могли зробити хлопчика для зразково-показового шмагання. Ймовірніше справу б мотали, і це вже відбувалося: спочатку – заперечення провини, потім – спроба втечі за російський кордон, нарешті – екстрадиція, яку, очевидно, відтягували, забезпечивши забіяці в російському СІЗО мінімально можливий комфорт.
З рештою, у відкритих джерелах можна знайти багато матеріалів на саму Коршунову: не така вже вона, мовляв, невинна овечка та пухнаста кішечка. Таким чином, обурене поведінкою мажора суспільство готували до того, що домовленість між катом та жертвою таки буде, а Романа Ландіка за всіх депутатських синків не покарають. Справа тільки в грошах, бо поки що претензії потерпілої сторони "задовільнені частково". Який у цієї сторони апетит, знає тільки вузьке коло втаємничених осіб.
Але все, окреслене вище, не мало б жодного смислу, якби не один досить показовий момент. Наприкінці минулого року екс-міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка закрили в тюремну камеру за звинуваченням у зловживанні службовим становищем. Сума збитків, яку йому тоді інкримінували, становила, якщо не помиляюся, 40 тисяч гривень. При цьому Луценко нікого публічно не бив. Не намагався втекти за кордон. Також не збивав нікого на своїй машині. І хоча він – теж мажор, тобто син крупного радянського посадовця, за ним нічого такого в рідному Рівному не помічалося ані в радянські часи, ані потім. Його діти, між іншим, коли тато був міністром, теж нічого кримінального собі не дозволяли. Тим не менше, депутату-хулігану дозволяють уникнути відповідальності за реально скоєний злочин, до того ж – не один, а екс-міністру – ні.
Можна сказати: домовленість Коршунової та Ландіка – їхня особиста справа. Згоден, заперечень нема. Але ж відомо – за Луценка не просто хотіли внести заставу. Був і є серйозний намір компенсувати завдані ним збитки. Або навіть більше, хай би це списалося на пеню, проценти, що там ще... Отже, компенсацію чи викуп за Юрія Луценка внести готовність є. Проте бажання такого в "потерпілої сторони", тобто, держави, а точніше – влади, яка нашу державу представляє, зовсім немає.
Ось і виходить у сухому залишку: Роман Ландік з доброї волі Марії Коршунової навіть символічного покарання не понесе. Так само не карають та не каратимуть інших депутатів, їхні родичів та знайомих, а також – осіб, наближених до влади і їхніх родичів та знайомих. Тоді як аналогічного права та аналогічної можливості – компенсувати інкриміновані "збитки", в Луценка та його однодумців чомусь нема... Це означає: справа зовсім не в збитках, тепер уже – без лапок.
2 
1
Комментарии
14