Сусід Василь вісім місяців працював у Польщі. Мусив повернутися, коли дружина Юлія приревнувала. Ми водимо дітей в один садок.
– Думала, він за мною сумуватиме, – розповідає вона дорогою. – Оцінить, як це, коли ніхто не готує, не пере, не прибирає. А він у гуртожиток заселився. Там повно дівчат з України. То одеситка борщ варить, то львів'янка сорочки прасує. Нащо мені таке щастя? Ще відіб'є якась, я кращого за Васю не знайду.
Пів року Василь стоїть у центрі зайнятості. Пропонують іти менеджером у магазин електроніки. Але після випробувального терміну повертається на біржу.
– 70 відсотків продавців – дівчата. Йому така робота не підходить, – пояснює дружина.
Відмовляється від вакансії торгового представника та баристи в кав'ярні. У січні влаштовується менеджером у ритуальне агентство. Сусідка не може натішитися.
– Це робота мрії, – каже. – За місяць заробив 40 тисяч. Він там і за водія, і за керуючого, і за психолога. І в Польщу їхати не треба, а в колективі одні мужики.
Та вже за місяць Юлія шукає чоловікові нову роботу.
– Почала надзвонювати вдова Тамара, – каже. – Дев'ять днів, як поховала чоловіка. Запрошує Васю в гості. Мовляв, має квартиру в центрі Києва й дачу в Козині. Васі 30, а їй – 78.
Вранці зустрічаю подружжя з валізою біля під'їзду. Чекають на таксі, яке відвезе Василя в Бориспіль.
– Знайшли роботу в Німеччині, – говорить Юлія й обціловує чоловіка. – Чиститиме каналізації і встановлюватиме фекально-дренажні насоси. Зарплата 2 тисячі євро. У колективі виключно мужики. Після зміни від усіх тхне за кілометр. Тепер я спокійна.
1 
1
Комментарии