Паша-прикордонник

Половина мого села на Волині ви­їхала на заробітки. Додому повертаються, коли закінчується віза, когось хоронять чи женять.

У червні Шевчуки одружують сина. На вінчання до церкви гості їдуть розмитненими "бляхами". На Mercedes Легуші, які працюють на торгових складах у Варшаві. На Volkswagen – Ковальчуки. Ті варять пиво у Празі. Очолює колону кум нареченого – Паша-прикордонник на чорному Infinity.

У селі чоловіка так прозвали кілька років тому, коли влаштувався на роботу. Відтоді його батьки купили сім земельних ділянок, звели два будинки, поміняли чотири авто.

У декларації зазначив, що машину за 38 тисяч доларів подарував дід-пенсіонер. Ділянки записані на дружину, тещу, брата, бабу й батьків.

– Коли починав, зарплата була 5 тисяч гривень, а тепер – 14, – розповідає Павло. – Хіба то гроші?

У травні з його новобудов зникають майстри. Сусіди пліткують, що після президентських виборів на кордоні хабарі брати перестали. Павло приїжджає з роботи злий. У сільмазі розраховується зарплатною карткою, хоча до цього завжди платив готівкою.

– Мама хоче в Польщу їхати, бо в кожній хаті треба ремонт зробити. А я не пускаю. І сам з України втікати не планую. Всі живуть на зарплату, і ми якось викрутимося, – говорить кумові.

За місяць у родині Шевчуків помирає баба. Кілька родичів із Польщі добираються в Україну одним бусом. На кордоні стоять 5 годин. Щоб пропустили без черги, скидаються по 50 гривень. Через вікно автобуса бачать, як їх до кишені кладе Паша-прикордонник

×