Порішаємо

– Марусь, ти свиням дала? Корову видоїла? То йди прибери номери і малих нагодуй, – каже до доньки Людмила. Надворі – травень ­2018-го. Ми з друзями орендуємо в неї будинок для відпочинку на озері Світязь.

– Мам, у мене завтра ЗНО. Я вчитися мушу, – кривиться худа білявка, але відкладає правопис і тягне пилососа до двоповерхових апартаментів.

– Марусь, щоб ти поступила, мені треба все це продать і ще кредит узять. Забудь про Київ. Підеш в училище на кухаря, ми з татком порішаємо, – мати стоїть на своєму.

Мине кілька місяців, і восени я зустріну Марусю посеред багатомільйонного Києва. Вона вступить до Могилянки на державне, бо складе ЗНО з двох предметів на 200 балів.

У її молодшого брата Дмитра, який закінчує школу цього року, перспективи гірші. Якщо проведення ЗНО через карантин призупинять – вступити до столичного вузу без зв'язків хлопчині не світить.

"Він готувався до тестів два роки, – свою історію у Facebook дівчина пише під хештегом #Руки геть від ЗНО. – Медичну реформу поховали, тепер за освітню взялися?"

– Нам на руку, щоб ЗНО усе не пройшло. Навіть петицію до Зеленського підписали. Аби бабки були, все порішаємо. Любаня з деканату обіцяє зі вступом допомогти, – на Шулявці до вагона метро заходить жінка з рожевим смартфоном біля вуха. Поруч всідається її руда донька, всю дорогу грається в телефоні. – Виставили на продаж дачу. Настя хоче стати політологом. 5 тисяч доларів точно прийдеться дати.

– Мам, диви, в оголошенні помилка. "Будь ласка" пишеться через дефіс. Я добре помню. Де ці придурки вчилися? – дівча відриває очі від смартфона і сміється з реклами навпроти.

– Моя розумашка, – мати цілує доньку в чоло

×