Привид

Виходжу з дітьми на прогулянку. Радіємо сонцю і снігу. Та раптом легкість буття переривають слова сусідки баби Тоні.

– А ти знаєш, що у вашій квартирі 1979 року чоловік повісився? – шокує запитанням. – Жив тоді там Гріша Пастухов. Нормальний мужик був, але запив. Жінка його покинула. На роботі виговор зробили. Я додому того дня вертаюся, а біля будинку міліція. Покликали мене понятою.

– А де повісився? На кухні чи в кімнаті? – цікавиться років на 30 молодша Тетяна, яка орендує житло над нами.

– Того вже я не знаю. Коли прийшла на опізнання, тіло в коридор винесли. Після того стільки власників там змінилося. Всі нарікали, що привид Гріші їм жити не дає. А ви як? Спите спокійно?

Не відповідаю, лише стинаю плечима. Тетяна проводить мене співчутливим поглядом.

Шість років живемо у квартирі. Нічого не помічали, а тепер шарахаюся, коли щось шкребеться за дверима чи гуде в батареях. Чоловік жартує, що до нас добрався Грішин привид. Про всяк випадок відриваю телефон від оголошення "Куплю квартиру у вашому домі". Вночі кілька разів прокидається донька. Плаче. Не спить уся сім'я. Роздратовані і втомлені вранці вибираємося у двір.

– Ти в якій квартирі живеш? 23-й? А Гріша жив у 27-й. То я помилилася, – сміється золотими зубами баба Тоня.

– Як у 27-й? Я там живу, – зойкує Тетяна.

За тиждень під під'їздом паркується вантажівка. З четвертого поверху зносять дитяче ліжко, коробки з посудом і клітку з папугою.

– Найматимемо квартиру в новобудові. До нас там ніхто не жив, господарі тільки ремонт закінчили, – каже Тетяна.

– Це за парком, де колись був цвинтар? – запитує баба Тоня. – Я вам не завидую

×