– Чого нікуди не їдеш? У тебе дід і баба з Польщі. Роби карту поляка – і вали. Тут добра не буде, – радить однокурсниця Тетяна. Вона вчилася на журналіста, а зараз працює гувернанткою в ізраїльському Тель-Авіві.
Друзі роз'їхалися по світах. Аліна закінчила англійську філологію у Волинському університеті і влаштувалася портьє в Арабських Еміратах. Льоня третій рік працює далекобійником у Канаді. Свєта збирає ліщину в Польщі.
– Тут не треба чекати реформ. Усе зроблено до нас. Тільки приїжджай і заробляй, – каже Тетяна. – Ще ніхто додому не вернувся. Всі пристроїлися.
Я згадую Михайла. Він подався на заробітки першим – займався ремонтами у Мюнхені. Але торік повернувся в Україну.
– Що я маю в Німеччині? 2 тисячі євро. Єрунда. Половина йде на житло, їжу і цигарки. Хватить, назароблявся. Ті самі 2 тисячі матиму вдома, якщо відкрию власну справу, – казав Михайло, коли зустрічали його в аеропорту.
У листопаді відкрив СТО на власному подвір'ї. Клієнти пішли. Щодня десятки авто з польськими і литовськими номерами.
Взяв на роботу друзів-автомеханіків. Ціни поставив нижчі, ніж по місту. І тут почалося. За два тижні наїхали конкуренти, що вісім років тримали СТО на районі. Погрожували спалити, якщо ціни не підніме. Потім зачастили з перевірками – з пожежної інспекції, з податкової. Хабарів давати не хотів, але змусили. Пояснили: такий він – бізнес по-українськи.
У червні Михайло поховав матір.
– Усі хочуть нажитися, – казав у розпачі. – Хлопцям зарплату нормальну дав, однак дурять: гроші не в касу кладуть, а ділять між собою. Щоб перестали красти, сам почав ремонтувати. Не знаю, скільки ще протримаюся.
У серпні з подвір'я зникла вивіска СТО. Гаражі зачинені, на воротах замок і банер "Продається будинок". Михайло на дзвінки не відповідає. На День Незалежності у Facebook виставляє фото у вишиванці – з Мюнхена.
1 
1
Комментарии