Наталка, з якою познайомились у студентському гуртожитку, любила передаровувати речі. Так парфуми від матері з'явилися на полиці в одногрупниці Оксани, книжку Генрі Форда, яку замовила друзям на свій день народження, презентувала викладачеві історії.
– Ти не боїшся помилитися: передарувати людині її ж дарунок? – спитала її.
– Стараюся тримати в голові, що й від кого, – каже Наталія, але вже на 8 Березня отримую від неї стайлер для волосся – мій подарунок їй на Новий рік.
– Не уявляю, як це могло статися, – ніяковіє і вибачається. – Не хочеш вирівнювач, обирай, що до душі, – відчиняє шафу з книжками, гаманцями, шарфами, помадами, капцями, рушниками, сумками й туфлями. – Тут в основному подарунки від хлопців. Валєра припер туфлі за 3 тисячі. Взула раз, коли вибралися в оперу. Не мій фасон. Капелюшок від Dolce&Gabbana у Мадриді подарував Славік. Носити його не буду, бо навіює сумні спогади. Класний хлопець був. Шкода, я це пізно зрозуміла.
Останні п'ять років Наталка живе в Німеччині. Каже, аби позбутися звички, навідувалася кілька разів до психолога.
– Із передаровуванням зав'язала, – говорить телефоном. – Якщо річ не підійшла, відкладаю в шафу. Перед Великоднем здаю на благодійний ярмарок.
На день народження отримую від неї спортивний костюм. Засовую руку в кишеню, а там чек на 69 євро і записка: "Наташка, з Різдвом! Якщо розмір не підійде, здай у магазин"
2 
1
Комментарии