"Предлагали роль гетмана в "Белой гвардии". Сказал, что не предам украинского зрителя"

Куди рухається кіно, розмірковують гості Одеського міжнародного кінофестивалю. 12–20 липня він пройшов учетверте

П'ятниця, 12 липня

16.24

– Кіно дуже близьке до архітектури. Монтаж – це не просто складання кадрів докупи. Ними будуєш вигаданий світ, який впливає на свідомість. Коли роблю фільм, монтую його у голові. Під час роботи змінюю тільки відсотків 20 задуманого. Якщо передаси монтаж комусь іншому – уб'єш свій фільм, – каже 58-річний сербський режисер і музикант Емір Кустуриця у кінотеатрі "Родина".

У синій сорочці й джинсах веде майстер-клас. Почесний гість фестивалю отримав у Одесі ­"Золотого Дюка" за вклад у кіно.

– Ввечері із No Smoking Orchestra дамо концерт на Потьомкінських сходах. Це стане найпотужнішим моментом у моєму житті музиканта і режисера. Саме українець Олександр Довженко і Сергій Ейзенштейн, які знімали в Одесі, відкрили, що кіно – це насамперед психологічний ефект.

Зараз працюю над картиною про любов і війну. Головний герой не воює, а носить молоко в сусіднє село на продаж. Там закохується у красиву жінку, яка обіцяна іншому. Якось дорогою до села натикається на змій, які люблять молоко. Вони нападають на нього, але не кусаються, хоча й не відпускають.

Гратиму монаха у цьому фільмі. Для ролі знайшов образ у біографії одного православного священика. Він був каменярем у монастирі. Щовечора, закінчуючи роботу, складав камені в два мішки, закидав їх собі на спину й підіймався на найвищу гору в місті. Звідти викидав камені й повертався назад. Це, як міф про Сізіфа. Стало цікаво, яким може бути життя у такої людини.

Попередній фільм "Заповіт" 2007-го був останнім, який я зняв на 35-міліметрову плівку. Кіно рухається незрозуміло куди. Я – людина 1970-х, і мої фільми родом звідти. Відтоді все змінилося кардинально.

Знімати тепер значно дешевше, але зменшу­ється доступ до широкої аудиторії. Молодь вважає за краще дивитися кіно вдома. Касу збирають фільми з зірками та високими техноло­гіями. Прокатники грають на людській ­дурості. ­Потрібно бути політкоректним і простішим. Жодних гострих тем, жорстких висловлювань чи роздумів. Стоїть питання: чи взагалі в майбутньому фільми показуватимуть у кіно­театрах? Може, все повністю перейде в інтернет.

18.20

До зали Оперного театру поволі йдуть 79-річна одеська режисерка Кіра Муратова з чоловіком, художником Євгеном Голубенком. На фестивалі покажуть її новий фільм "Вічне повернення".

– Я не снимаю погони, взрывы и не использую супертехнические вещи. Не имею ничего против технических ухищрений, но они меня совершенно не интересуют. Мне плевать, если кому-то нравится 3D. Я его не люблю. Делаю только то, что хочу делать. Наверное, у меня возникло это давно, в советское время, все было насильственно. Это качество стало защитным свойством от окружающего, которое диктовало, как и что нужно делать. Я говорила: "Ну дайте мне снять мое кино, это недорого будет стоить". А классика никуда не денется.

– Навіть фільм "Чужий" – це вже класика, – каже Голубенко.

– Потому что он хорошо сделан, – продовжує думку чоловіка Муратова. – Что очень хорошо сделано, становится классикой.

20.12

– Спасибо переводчице, что она куда-то ушла с Кустурицей, – каже зі сцени ведуча церемонії відкриття 34-річна Марія Єфросиніна.

Поряд англійською презентує фільм "Не згасне надія" американська продюсерка Анна Герб. Ведуча береться перекладати сама, інколи затинається.

– Это очень трогательный момент для меня, – раптом каже російською Герб.

– Так вы говорите по-русски?

– Моя бабушка с дедушкой родились здесь. Когда мне был годик, мы уехали из Одессы. Здесь еще живет моя тетя. Может быть, вы ее знаете, она поет в Оперном.

Зал аплодує.

– У фільмі тільки один персонаж. Він намагається вижити у своєму човні під час шторму в Індійському океані, – розповідає продюсерка. – Його грає Роберт Редфорд, якому 76 років. У героя два шляхи: боротися за життя до останнього або загинути. Багато трюків він виконував самотужки, без каскадерів. Усі риби й акули у фільмі справжні. Стрічка без діалогів. У ній нема культурних чи мовних бар'єрів. Будь-який глядач може співвіднести себе з героєм Редфорда.

Субота, 13 липня

14.21

– Актор Шая Лабаф написав у Twitter, що вживав екстазі на зйомках, щоб увійти в роль. Як ви тоді з ним працювали? – питаємо 43-річного режисера Фредеріка Бонда про виконавця головної ролі у фільмі "Закохатися до смерті".

Це перша повнометражна стрічка шведа. Раніше він знімав комерційні ролики та кліпи для Moby.

– Не знаю, чи Шая вживав наркотики, – ніяковіє режисер. – Після зйомок він відпочивав з місяць, бо був дуже виснажений емоційно. Викладався на повну і був справжнім Чарлі Кантрімером. Шая прибув у Бухарест без речей, мобільного телефону і напередодні навіть розійшовся зі своєю­ дівчиною. Знімався у тому ж одязі, в якому приїхав.

Головний герой – милий і м'який. Антигерой – "міцний горішок", але теж із романтичними ідеями. На початку Чарлі нагадує живий труп. Його життя нудне й не має сенсу. Доки не потрапляє до Румунії та не закохується.

На екрані головний герой посеред вулиці знімає кросівки, білі шкарпетки і стає в першу балетну позицію. Заради дівчини готовий на все. Фільм має щасливий кінець – закохані сидять під розмальованим під'їздом і жують шаурму. Під час показу на останніх рядах цілуються кілька пар.

16.21

– Почему вы расстались? – герой 43-річного Дмитра Мар'янова питає у персонажа 46-річного Гоші Куценка.

– Ушла, – відповідає той.

– Почему?

– Ей надо было куда-то пойти.

Залом роздається сміх. Стрічка "Гра в правду" розпочинає тиждень російського кіно в ­Одесі. Презентують її актори Гоша Куценко, Ірина Апексимова та один із продюсерів фільму ­Андрій Новіков.

– Посмотрите, кто мы есть: Новиков – Ялта, Апексимова – Одесса, Куценко – Запорожье, режиссер Виктор Шамиров – ростовский ­еврей, – каже Куценко.- В украинском кино готов сниматься, если будут интересные проекты. Играл в фильме Ильи Ноябрева "13 месяцев". Предлагали роль гетмана в "Белой гвардии". Сказал, что не предам своего украинского зрителя, ведь гетмана у Булгакова не было. ­Режиссер сказал, что сам написал. Я ответил: "Вот вы написали – вы и играйте".

– Спасибо за фильм. Но недавно посмотрела с вами картину "Разговор". Вы снимаетесь в дерьме, – звертається глядачка до Куценка.

– Я сказал, что на Украине не снимаюсь.

– Значит, в России можно, а в украинском дерьме – нет?

– В России нужно. И я там неплохо сыграл. Моя совесть чиста. А вот сценарий – дерьмо.

В основі стрічки "Гра в правду" – адаптація ­п'єси. Четверо героїв – торговець автомобілями, бізнесмен, учений та актриса. Усі – колишні однокурсники, що зустрілися через 15 років. Протягом фільму практично не виходять із квартири – готують курку в духовці, їдять квашену капусту і курять на балконі.

Неділя, 14 липня

15.11

– В усіх моїх фільмах поряд із професійними акторами грають ті, хто ніколи не стояв перед камерою, – каже 60-річний австрійський режисер Ульріх Зайдль.

На прикладі своєї стрічки "Рай: любов" веде майстер-клас у кінотеатрі "Родина". За сюжетом, 50-річна австрійка їде у відпустку до Кенії. Там заводить романи з місцевими хлопцями-­повіями.

– Потрібні були типові "солодка мама" і "пляжний хлопчик". Шукав у подібних середовищах.

На роль завжди розглядаю трьох-чотирьох кандидатів. У Кенію зі мною поїхали три жінки. Спосте­рігав, як вони спілкуються з африканцями, як поводяться в інтимних сценах. За два тижні обрав актрису. Марґарет Тізель була готова показати своє тіло. Інші не дозволяли собі такого. Вважали, що не відповідають канонам краси. Але моя героїня тому й їде в Африку на пошуки коханців, бо вважає своє тіло далеким від ідеалу.

16.05

– Я страшно нерациональная. Не умею планировать, – 64-річна грузинська режисерка Нана Джорджадзе заходить у ресторан "Бернардацці".

Має яскраво-руде кучеряве волосся до плечей, синю сорочку, краватку і кеди. Годинник на руці обплітають кілька браслетів. Навесні завершила в Одесі зйомки фільму з робочою назвою "Федір". За сюжетом, 14-річний хлопець закохується у повію. У стрічці зіграли Георгій Делієв, Олег Скрипка.

– Живу інтуїцією. Ніколи не даю читати сценарій акторам. Не хочу, щоб вони продумували свої дії. Хай імпровізують. Мені потрібна їхня реакція саме в цю мить. Це не театр, де треба докричати до останнього ряду, відшліфувати пластику, рухи, погляд. Там усе гіпертрофоване. А я тут перед тобою. І якщо хоч трошки побачу фальші у твоїх очах, зрозумію, що репетирував перед дзеркалом – ти мені не потрібен. Даю тему – і кажи, що хочеш. Говори від себе, із середини себе.

П'єр Рішар божеволів (грав у фільмі Нани Джорджадзе "1001 рецепт закоханого кулінара", який 1997-го номінували на "Оскар". – "Країна"). Кричав: "Нано, я звик за два місяці напам'ять знати роль!" А я відповідаю: "Боже мій, тобі мої асистенти ще досі не дали сценарій? Я зараз їх вб'ю". Їм же кажу, щоб не сміли йому нічого давати.

Кіно змінюється технічно. Але нові технології не принесли нової кіномови. ­Після "Громадя­нина Кейна" Орсона Веллса (знятий 1941 року. – "Країна") ніхто нічого нового не придумав. Кіно перетворюється на комп'ютерні ігри. У фільмі є тільки напруга – перегнати, вистрелити, швидше натиснути на кнопку. Це не емоції, це – реакції. Інструктор з водіння казав, що я стану профі, як тільки мої рухи перейдуть у механіку. Не хочу, щоб кіно перетворилося на механіку.

Кожна людина – смішна

Іржі МЕНЦЕЛЬ, 75 років, режисер, Чехія, переможець кінофестивалів у Берліні та Карлових Варах, 1968-го здобув "Оскар" за комедійну драму "Потяги під пильним наглядом"

– За останні 50 років глядачі стали агресивніші й відстороненіші. Вони вже не йдуть на фільм для того, щоб відкрити серце. В кінотеатрах по всій Європі показують багато стрічок, що, як на мене, є повним гімном. ­Картини, які шокували в 1970-х, тепер виглядають безневинно. Проте мої слова – це враження старої людини.

Чеський капіталізм сьогодні – такий же поганий, як і чеський соціалізм за радянських часів. Є лише кілька режисерів, які у своїх фільмах критикують теперішній стан справ. Ми – недостатньо зріла нація. Я належу до покоління, чиї діди були закріпачені. Це стосується і людей мого віку з України, Росії. Нас виховували ті, хто все своє життя залежав від пана чи господаря. І ця залежність лишилася в нас. Тому сучасна людина – нерішуча і несамостійна. Їй бракує впевненості. Спочатку треба виховати в собі ці риси, а вже потім говорити про демократію й вільну творчість.

Якщо вгледітися в будь-яку людину, то можна зрозуміти, що вона – смішна. І що більше намагається бути серйозною, то більше стає смішною.

Із сотні російських стрічок успішні в прокаті одна-дві

Кирило РАЗЛОГОВ, 67 років, кінокритик, Росія

– У Росії щорічно ­випускають понад сотню фільмів. Але художню цінність мають лише п'ять-десять із них. При цьому тільки одна-дві стрічки зривають касу в прокаті. Попереднім таким фільмом був "Висоцький", за яким стояв "Перший канал". Але у створенні наймасовішої цьогорічної картини, "Легенди №17" (про хокеїста Валерія Харламова і матч 1972-го, де СРСР переміг Канаду з рахунком 7:3. – "Країна"), жодний великий телеканал участі не брав. Вони все менше цікавляться повним метром і вкладають гроші переважно в серіали.

Хвиля стереокіно йде на спад. Хоча чимало людей вважали, що 3D оформиться у самостійний напрямок кінематографа. Останнім часом не зустрічаю режисерів, яким було б цікаво зняти авторську стрічку в 3D. Весь ефект від стереофільмів зводиться до того, щоб підняти ціни на квитки в кінотеатрах. Більшість російських 3D – стрічки, переведені у стереоформат вже після зйомок. Це стає приводом для їх повторного ­прокату.

Російське кіно дедалі частіше ­взаємодіє з театром. "Гра в правду" Віктора Шамірова – це комер­ційна вистава, яку ­перевели в кіно, щоб отримати ще ­більший прибуток. З останніх ­російських стрічок цікава "Роль" Костянтина Лопушанського. А також ­картина Андрія Богатирьова "Іуда" (екранізація повісті ­Леоніда ­Андреєва 1907 року про ­Христа та апостолів, знімали на Мальті. – ­"Країна"). Її цьогоріч відзначили на Московському кіно­фестивалі. З показаних у Одесі вирізняється "­Майор" Юрія Бикова. Цей фільм ­переміг на фестивалі в Шанхаї.

В Одесі відчувається, що все місто дихає фестивалем. У Москві такого не буває.

×