Камiзелька

Ім'я

Усі звуть його Бонні, та гіпотетична "Бонні без Клайда", яка не вбиває людей і не грабує банки. Вона – повія, що втішає всіх знедолених світу цього, а у вільний час пише вірші. Насправді ж, його ім'я Вітя, а прізвисько причепилося через ледь помітну співзвучність із "Бонні", десь на перехресті між англійським записом та кількістю складів в обох іменах.

Характеристика

Вітя – розумний хлопець, один із тисячі таких-самих, що випускаються кожен рік із кращих вузів країни. Його життя подібне до революційної ситуації: верхи не можуть, низи не хочуть. Родина Бонні достатньо заможна, щоб не бігти, одразу ж після закінчення вишу, вкалувати на роботу, а розуму у Віті вистачає, щоб прочитати Шопенгауера і не бажати все життя гнути спину, підкорюючись невідомому "треба". Він – ледар, який закінчив непотрібну спеціальність "філософія", недовго стажувався в "Газеті по-українськи" і не збирається шукати роботу. Але скоро після випуску Бонні почув, як батьки заряджають "Аврору". Вирішивши не чекати пострілу, він знайшов собі нову спеціальність – камізелька (жилетка).

Професійні якості

У Червоному ситеті Вітя навчався разом із багатими синками і дочками, які вже по закінченню мали нагріте місце і злий характер. Бонні напрочуд легко сходився з ними, і деякі Клайди навіть пропонували стати компаньйонами. Вони цінували його за ранню мудрість, почерпану з книжок і ранкового бодуна, яку, за незрілістю, плутали з духовністю. Бонні слугував для кожного з них буферною зоною, яка відгороджує з одного боку від обридлої тусовки, а з іншого – від батьків. З Бонні – Клайди були простими людьми.

Вітя з дитинства не виносив ревнощів, тому взяв собі за правило спілкуватися з кожним Клайдом окремо, сам-на-сам. Вони сідали вдвох і обсмоктували кісточки приятелів. А потім Бонні робив те саме разом з іншим. Таким чином, кожен Клайд пестив собі думку, що Вітя – його найкращий друг, а Бонні ніколи не ловили на лицемірстві. Якщо б Вітя з'явився в барі одночасно з усіма своїми приятелями – його б розірвали на шматки вимогливими поглядами і багатозначними репліками. Поступово Вітя перетворився на Бонні, повію, яку цінують і поважають усі, але кожен – окремо.

Творчий шлях

З роками розваги Клайдів змінилися й порожні плітки перетворилися на серйозні розмови про бізнес, аліменти й кредити. Але дорослі іграшки теж ламалися, тому Клайди продовжували звертатися до Бонні. На той час Вітя був фрилансером: писав статті, заробляючи собі на додаткову пляшку коньяку. Журналістська професія додавала йому ваги в очах заможних друзів (найреспектабельнішими Клайди вважали його публікації в "Газеті по-українськи"). Вітю стали запрошувати "на розмову" у клуб. Там Бонні слухав проблеми Клайда, потім відривався всю ніч за його рахунок, а вранці п'яний повертався додому.

Батькам такий стан речей не подобався і вони урізали Віті бюджет. Він сів на мілину й уже місяць не мав за що поповнити рахунок мобільного, його номер відключили. В той самий час Клайду №0 припекло порадитися з Бонні щодо однієї дуже важливої проблеми, а саме: "побратися чи не братись?" Заплутаними стежками знайомих Клайду вдалося дістати домашній номер Віті. Додзвонившись, він запросив Бонні в клуб, але почув відмову, мовляв, немає грошей. Весілля жахало Клайда, тому він негайно поповнив мобільний Віті й кинув на його кредитку 100 баксів – авансом за майбутню пораду.

Тієї ж ночі Клайд разом із Бонні розглянув усі "за" і "проти". Вітя прочитав проповідь про силу кохання й, остаточно заплутавшись в аргументах, закінчив: "тим більше, ти завжди можеш розлучитися". Цей шлях до відступу здався Клайду найпотужнішим "за". Таким чином Бонні схвалив одруження, немов повія розбила пляшку шампанського об борт корабля молодого подружжя.

Для Віті ця порада стала "першим мільйоном" – далі замовлення посипалися одне за одним. На парубочому вечорі з нагоди весілля влучна порада була розпіарена іншим Клайдам. Вони,ув свою чергу, почали радитися з Бонні по своїх інтимних питаннях. Серйозні проблеми вимагали відповідної плати, тому, замість звичного "проставитись пляшкою", Віті переказували гроші на рахунок мобільного телефону. Для Клайдів – це була гарантія ще раз порадитися з Бонні, для Віті – золота кредитка.

Досвід роботи

База клієнтів ставала все більшою. Клайди знайомили Вітю зі своїми компаньйонами, співробітниками і навіть дружинами. Бонні приймав у середньому десять дзвінків на день і додатково мав три-чотири безкоштовних вечері в найкращих ресторанах міста. Кожен сеанс був суто індивідуальний: дехто з клієнтів скиглив, інші запитували про перспективи розвитку аграрного сектору в Одеській області. Залежно від співрозмовника Бонні був лагідний чи суворий, млосно розтягував слова або навпаки – коротко відповідав на запитання. Скільки платити – вирішував клієнт, але не менш як 100 гривень.

Більшість клієнтів не чекали від Бонні поради, вони просто хотіли викинути з душі сміття. А Вітя здавав свою душу напрокат, як землю під сміттєзвалище. В таких відносинах відстань не грала жодної ролі: бруд може спокійно проходити і по радіохвилях мобільного. Звісно, з новими клієнтами Вітя намагався спочатку зустрітися наживо, аби випрацювати тактику поведінки, але його досвіду вистачало і для суто телефонної терапії. Достатньо просто впустити співрозмовника в себе, відкритися йому. Відчувши запах крові, Клайд одразу кидався на чисту здобич, аби залити її брудом, долучити до свого сміттєвоза.

Було й декілька анонімів, які спілкувалися з Бонні тільки по телефону. Клайд №1 дзвонив щопонеділка об 11.00, після наради. Поспілкувавшись із цим чоловіком, Вітя шкірою відчував значення приказки "понеділок – важкий день". Якщо б на місці Бонні опинився будь-хто з підлеглих Клайда №1, він би одразу ж звільнився. Проте, все це слухав Бонні, а підлеглі спокійно пили каву після наради з "душкою-начальником".

Клайд №2 дзвонив винятково по святах і будучи у відпустці. Розтягуючи слова розповідав як йому приємно і весело, давав послухати океан, або шум вітру в горах. Бонні повинен був заздрити щосили. Така заздрість щедро винагороджувалася валютою тої країни, в якій Клайд перебував на канікулах. Щоправда, такий святковий заробіток швидко закінчився. Одного разу Бонні підняв слухавку, готуючись сумним голосом розповідати "як же його задовбали сірі будні", але замість радісного голосу почув постріл.

Клайд №3 був азартним гравцем у рулетку. Його дзвінки були такі ж непостійні, як і фарт. Частіше за все Бонні прокидався о третій ночі, щоб просто сказати "так" чи "ні". На цей випадок біля нічника тримав 5 копійок. Уже машинально підкидав п'ятак до стелі, дивився результат, відповідав, і знову засинав. Вранці Вітя перевіряв рахунок мобільного. Щасливий день починався з чотиризначної цифри, якщо ж Клайду №3 не пощастило – баланс залишався незмінний.

Причина смерті

Клайд №0 (перший клієнт Віті) буз із тих, кого завжди підштовхували вперед. Батько влаштував його до себе на фірму, щоб завжди перевіряти "домашні завдання". Дружина Клайда вимагала ходити з нею на шопінг і їздити у відпустку чотири рази на рік. Друзі постійно запрошували до себе на свята, куди Клайд плентався, аби відсидіти, напитись і поїхати додому. Йому все це не подобалося, але сумлінно виконував "треба". Єдиною віддушиною для нього був Бонні.

Вони зустрічалися кожної неділі, пили коньяк і жалілися на життя. Клайд №0 ловив кайф, коли скиглив на плечі у Бонні. Він жалів себе, і в тому був сенс його існування. З такими працювати було найлегше. Від Бонні не була потрібна віддача, він просто перетворювався на гідрофобну жилетку. Слухаючи його сумну баладу, Вітя насичувався життям. Це був єдиний клієнт, який давав, а не забирав. Бонні самостверджувався за рахунок Клайда №0. Коли вони допивали третю пляшку, був уже понеділок. Клайд, хитаючись, повертався додому, щоб через 5 годин прокинутися все ще п'яним. Після такої розрядки він впрягався в ярмо, покірно схиляючи голову всім "треба". Шість днів він тупо працював, виконував доручення дружини, автоматично піддакував друзям, а в неділю – зникав.

Була ще одна, така сама неділя, коли Бонні почав свою проповідь: "Усі навколо кажуть, що життя не має сенсу, що це – гівно, яке нічного не варте. Кожен герой серіалу – песиміст і цинік, який ненавидить себе і людей навколо. Вони називають життя вірусом, свинячим грипом, який невиліковно обплутав нашу планету. Кажуть, ми вмираємо кожен день, кожної секунди. Всі скаржаться і сумно посміхаються. І що ж, вони все одно чомусь вимагають від нас жити і підштовхують уперед. Вони просто бояться залишитися одні на передовій: кожен хоче бути першим, але, про всяк випадок, мати поруч людину, аби прикритися від кулі. Але я відмовляюся від цього! У мене є коньяк і я просто буду сидіти й пити!"

Вітя був в ударі, йому здавалося, що це – його найкращий виступ. Через годину він допомагав Клайду вибратися з таксі. Той підійшов до парадного і пригальмував головою у залізні двері, почулося гучне гудіння. Клайд №0 намацав у кишені ключі, натиснув кнопку і під пронизливий звук зупиненого серця зник у парадному.

Наступного дня він не пішов на роботу, а просто сидів у ліжку. Потім посварився з батьками, вигнав дружину і подав на розлучення. В суботу Клайд №0 попросив Вітю зустрітися. Здивований зміною графіку Бонні заходить до клубу і вітається з Клайдом. Той замовляє пляшку шампанського. Потім бере її і з розмаху б'є Бонні у скроню.

Вітя розплющує очі. Перед ним стоїть архангел Михаїл, замість меча в нього планшет. Архангел дочитує досьє, підводить стомлений погляд на Бонні й каже: "Слухай, я так утомився, навіть не знаю куди тебе діти. Може, ти мені щось порадиш?"

×