У нашому будинку погоріла вся техніка. Пральні машини, електропічки, плазмові телевізори і комп'ютери не витримали перепадів напруги. У дворі тільки й розмов, що про збитки. Сусіди загинають пальці — згоріло це і ще оце.
Ми залишилися без пральки і ноутбука. У жеку цікавості до наших проблем не виявляють.
— Не новость! У вас там кожної зими таке робиться, — каже жеківська диспетчерка, непробивна тітка із золотим зубом. — Не нада включать обігріватєлі.
На закид, що в будинку напівтеплі батареї, має відповідь:
— У нас тоже не Ташкент!
Не нада включать обігріватєлі
Під'їздом тим часом ходять підозрілі люди. Стукають у двері, називаються електриками з жеку, нишпорять поглядом по кімнатах, фіксують на олівець марку техніки згорілої та тої, яка вціліла. З'ясовують, коли приходимо з роботи. У целях безопасності, кажуть. Боюся, що обікрадуть квартиру.
Жек ліпить записки, щоб нікого в хату не впускали.
— У нас майстрів хороших — катма, — зітхає диспетчерка. — Але для вас одного посовітовать можу. Мій швагро — майстер, із великої букви спеціаліст!
Увесь день чекаю майстра. Він з'являється під вечір. Заходить, роззувається і діловито прямує до ванної. Викручує плату з пральної машини, задумливо її розглядає. Я встигаю приготувати чай і намастити кілька бутербродів, дістаю цукерки.
За чаєм він детально вивчає інструкцію до пральки. Зайвого не говорить, утирає піт із лоба серветкою. Нарешті відволікається і просить лимона до чаю. Посипає цукром жовті кільця і відправляє до рота разом зі шкіркою.
Доїдає останню цукерку і підводиться. Дякує за чай. У передпокої взуває черевики, надіває куртку і тягнеться по шапку. Питаю, коли відремонтує машину.
— Не з нашими руками, — відказує. — Дуже хитра техніка.
1 
1
Комментарии
46