Ленінська кузня

Зранку 9 Травня на Рибальському півострові в Києві збираються моряки-ветерани. Йдуть неквапом до пам'ятника команді монітора "Железняков", що в парку Моряків.

Екіпаж корабля в роки війни воював у складі Дунайської й Азовської флотилій. Пройшли з боями 40 тис. км. Так викарбувано на пам'ятнику.

Поряд із парком — завод "Ленінська кузня". Тут 75 років тому збудували судно. На флагштоку заводу майорить червоний стяг — із торочкою, серпом і молотом. Кумач трохи зім'ятий, вигорілий на сонці, але ще годящий. Поряд — скромний державний прапор.

Вот, доця, поздравили дедушек. Теперь едем в зоопарк

Біля заводу автобусна зупинка. Заспані кияни чекають на транспорт. Двоє хлопців примостилися на бетонну основу флагштоків. У руках по пляшці пива. У пакеті — ще кілька. Посьорбують. Дивляться на ветеранів.

— Спасибо деду за победу! — виголошує один.

Чаркуються до дзвону.

До парку під'їжджає іномарка. Виходять троє. У чоловіка смугаста георгіївська стрічка на лацкані спортивної куртки, у жінки така ж пришпилена до сумки. У їхньої доньки — вплетена в косу, викладену рогаликом на маківці. Мала тримає гвоздики.

Починається урочиста частина. Хвилину мовчання перериває хвацьке "Де-ду-за-по-бе-ду!", що долітає від заводу.

Батько киває доньці. Вона оббігає з квітами десяток ветеранів. Ті розчулені, втирають вологі очі.

— Вот, доця, поздравили дедушек, — хвалить батько. — Теперь едем в зоопарк.

Сім'я сідає в автівку.

Коло корабля-пам'ятника ставлять кошики з квітами. Ветерани потроху розходяться. Літній чоловік із рожевою гвоздикою звертається до хлопців:

— Синочки, пляшки не викидайте. Під лавочку поставте акуратно. Я заберу.

Ті б'ють себе у груди:

— Та не вопрос, отец!

Обіцянки дотримують.

×