Не по-русскі

Сидимо на терасі кав'ярні в центрі міста. Тут найсмачніша кава і найдовші ноги в офіціанток. Це улюблене місце гостей столиці. Трохи навскоси видно електронне табло біля Київради. До Євро-2012 — 200 з хвостиком днів і 16 годин.

Офіціантка Марина реагує на нових відвідувачів — виструнчується, вмикає білосніжну усмішку й під романтичну музику ходою "от бедра" дефілює до крайнього столика. Робить губи качечкою, схиляється над двома юнаками і вручає меню.

— Ґуд монін, міс! — якомога серйозніше чеканить кожне слово один із хлопців. — Яке вино ви запропонуєте нам у цю годину доби? З яких виноградників?

Інший тим часом пирскає зо сміху — акцент у друга анітрохи не британський.

Вони просять вина. Маріша, неси їм найдорожче, та й усе

— Иностранцы? Э-э-э… — до губів качечкою додаються очі по 5 копійок. Але витримка у дівчини хороша, всміхатися не припиняє:

— Я вас не понимаю. Донт андэстэнд. Покажите пальчиком — то или это.

— Якого року врожаю ваше вино? — голосно повторюють англійською вже разом.

— Саша, помоги, — кричить через увесь зал офіціантка. — У меня какие-то два болвана, чешут не по-русски.

Адміністратор Олександр зі словами "Ґуд монін! Пліз" миттю виростає коло столика. Теж усмішка до вух.

Хлопці повторюють про виноградники.

— Усе ясно. Вони просять вина. Маріша, неси їм найдорожче, та й усе.

— Єс бікоз! — відчеканює Марина і біжить по вино.

— Стоп-стоп, ми так не домовлялися, — уже "по-русскі" протестують юнаки. — Нам кави. І млинців зі знижкою.

До млинців замовляють книгу відгуків. Офіціантка приносить усе разом, презирливо закопилює нижню губу, більше не всміхається.

— Я сразу поняла, что это оборванцы, — звертається до адміністратора.

Хлопці регочуть і розмашисто виводять: "До Євро-2012 не готові". Розраховуються та йдуть. На табло коло Київради збігають іще 2 години.

×