Невезуха

Зранку коло хвіртки в дитсадок тупцяє худа висока дівиця у шапці з мордою вовка. За кілька кроків від неї курить здоровань у потертій дублянці. У нього продовгувата сумка для техніки й сріблястий штатив на плечі. Дівиця пожвавлюється, щойно котрась мама чи тато з дитиною наближаються до хвіртки. Тицяє картку на бейджі — телевізійники. Батьки спішать, відмахуються.

— Простите-извините, — піднесено урочистим голосом вона стрибає до мене, перегороджуючи вхід. — Телебачення!

Зупиняюся, бо однаково не пройти. Оператор похапцем закінчує курити й жбурляє недопалок мимо смітника. Обдає мене тютюновим димом.

— В Киеве эпидемия кори! Вы уже знаете? Дети в цирке заразились, и весь коллектив. Слышали? В инфекционных отделениях не хватает мест. Юра, расчехляйся.

Юра починає прудко виймати камеру. Кажу, дуже шкода дітей, зніматися не готова — ми й так на півгодини спізнюємося в садок. Юра з розпачем дивиться на камеру.

— Вас не пустят! Никого не пускают! Корь, эпидемия! — верещить дівиця. Виймає з-за пазухи роздруківку з інтернету про те, що з понеділка дітей без вакцинації КПК не допускатимуть в садки і школи. — Значит так, вы будете заходить, а мы снимем, как вас не пускают!

Кажу, що вперше про таке чую. Дівиця торжествує, завзято підморгує Юрі.

— Вас не пустят, сто пудов! — вмикається Юра. Миттю встановлює штатив. Доки вчитуюся, встигає розпакувати камеру.

— Маємо всі щеплення, мають нас впустити, — міркую вголос.

— Пожалуйста! Мы полчаса на морозе мерзнем, — складає руки в молитві дівчиця. Юра шморгає носом, піддакує. — Давайте снимем вас со спины, изменим голос. Есть прививка — нет прививки, какая разница?

Вибачаюся, вириваюся, влітаю у знайому хвіртку.

— Опять невезуха! — бубнить вовча шапка.

×