— Віу-у-у-у-у! — продавець Мехмет захоплено жестикулює, робить брови "будиночком" і закочує очі. А тоді спрямовує загострену долоню понад головою й різко донизу.
Неподалік кордону з Сирією його співвітчизники збили російський літак Су‑24. Залетів на територію Туреччини. Мехмет наочно демонструє, щоб було зрозуміло.
Я заскочила в улюблену турецьку крамничку на Подолі. Тут продають найсвіжіший у Києві лукум із троянди з фісташками. Він справжній, не липне до зубів й прилетів учорашнім рейсом зі Стамбула. В'ялені маслини — просто фантастичні, але зростають у ціні кожного місяця. Ніжний сир пейнір забула, коли й купувала — дорогий.
Це крамниця "для своїх". Київські турки купують тут ягнятину й барана, напівфабрикати для кефте й тісто на пахлаву. Але українці теж знають сюди дорогу. Не обов'язково щось купувати — каву безплатно наливають усім. От і зараз є відвідувачі. Останніми новинами їх розважає Мехмет.
Рудоволоса дівчина тулиться під руку до чорнявого хлопця. Їй нецікаві збиті літаки. Розгублено слухає, допиваючи справжню турецьку каву. Її супутник наклацує щось у телефоні. Нарешті вони залишають картонні стаканчики на прилавку й ідуть геть, розмахуючи пакетом із лукумом.
Мехмет наливає напій і підморгує:
— Слышала, да? — знову з ентузіазмом виводить у повітрі траєкторію падіння російського літака. Киваю, що так. І його запал раптом пропадає:
— Знаешь, я думаю, что это очень плохо, — переходить на шепіт. — Очень плохо! У меня брат в Омске, я знаю, что говорю.
Розплачуюся за лукум. Дрібні гроші Мехмет вкидає до скриньки.
— Для наших! — пояснює. На скриньці напис від руки: "На украинскую армию".
Виходжу, залишаючи стаканчик на прилавку. Мехмет заварює каву наступному покупцеві. Виходжу й чую, як видає протяжно: віу-у-у-у-у! Переповідає останні новини.
1 
1
Комментарии