Порнографія якась

На виході з метро біля театру Лесі Українки дві бабці обмахуються рекламними листівками, наче віялом. Тут їх роздають найбільше.

Одна розклала плетені гачком шапочки, інша продає горіхи в кульочках. Крамом у спеку цікавляться мало. Купують ще рідше.

Бабцям не шкодить — сидять на бетоні, лузають насіння, спостерігають за людьми. Із метро вигулькує чоловік із рудим ірокезом. Старенькі нишком посміюються. Поряд хлопчина з букетом у целофані дочекався дівчатко. Куце платтячко обраниці ледь прикриває спіднє. Вона йде й нервово обсмикується. Бабці плюються.

Ходять без трусів, така молодьож пішла

— Це ж треба було на себе таке одіть, — переймаються. — Ходять без трусів, така молодьож пішла.

Я чекаю на подругу біля театру — збираємося на виставку сучасного мистецтва. Рудоволосий хлопчина тицяє мені до рук кілька листочків з рекламою стриптиз-клубу. На картинці дівчина хтиво облизує банан. Такі ж флаєри потрапляють до рук бабусям. Вони вкидають їх до смітника.

— Порнографія якась! — виголошує та, що з горіхами.

Хлопчину підміняють дівчата з буклетиками творчого об'єднання "Чорний квадрат". Це театр-студія імпровізації, що працює за принципом живої акторської гри. Рекламка обіцяє, що мистецтво можна буде розгледіти на відстані витягнутої руки. Або навіть і помацати.

Буклети беруть неохоче. Хоч театр і оновив репертуар. Наступного тижня можна буде відвідати нові спектаклі "Усі жінки продаються", "Інтимні одкровення щасливого невдахи", "Драна курка".

Бабці намагаються прочитати дрібний текст на чорному тлі. Видирають одна в одної буклет і мружать очі. Зрештою, вирішують:

— Так то хоч іскуство! А не порнографія якась.

×