Привітання без канфєт

У двері дзвонять двічі. Я до вічка — Дід Мороз. Рука тягнеться відчиняти раніше, аніж вмикається сигнал небезпеки.

На годиннику 22:00. У під'їзді горять половина лампочок, а тут — якийсь мужик у шубі. Мозок видає версії: у першому під'їзді живе гардеробниця з дитячого театру — може, то її син? Або в рамках привітання — від депутата по округу? Він у нас вигадливий: то ялинку для садочка, то новорічний ранок у парку.

Дід Мороз поглядає на мене з-під китайської шапки і сам дивується:

— Відкрили? Бо я на ваших сусідах пальця стер — ходять, у глазок дивляться, а не відкривають, — він відтягує срібну бороду, трохи розмазує напомаджені щоки. Демонструє "стерті" пальці.

Мороз — жилавий, високий, супить брови, бере руки в боки:

— Чули, що відкривати чужим Морозам нєльзя? — регоче.

Нагинається і розв'язує червоний мішок.

— Отакі по 100 гривень, отакий 230, бо тут півкілограма, — киває на рошенівські коробки з цукерками. — Якщо просте привітання — без канфєт, то давайте хоч 350. Я не спеціально до вас їхав. Я від клієнта, то хоч таксі покриє. Кличте мєлких. Хлопці у вас? Дівчата?

Кажу, вибачте, "мєлкі" сплять давно, подарунки маємо ще не розпаковані, та й витрат сьогодні не планувала. Тягнуся до ручки зачиняти двері, прощатися. Але носак його черевика вправно втрапляє між дверима і дверною коробкою:

— Це ще не все. З наступающим!

Серце завмирає — певне, саме так грабують квартири. Кричати? Що саме? Найефективніше: "Пожежа!". А раптом не почують? Сусіди — поважна пара пенсійного віку. Ті, що дверима ліворуч — тиждень катаються на лижах.

Він тицяє мені в руку паперову картку. Читаю: "Cтеклопакеты. Бесплатный выезд мастера-замерщика. Николай". І я видихаю.

×