Совісний

Станція метро Лівобережна, півроку тому. Молодик у джинсовому костюмі заводить у вагон бабцю з чорною сумкою на животі. Знову вискакує на платформу і заледве встигає закинути у вагон два відра з полуницею та коробку, дротом примотану до "кравчучки". Стирає піт із лоба, віддихується.

Тим часом бабця у вагоні починає надривно голосити:

— Ой людоньки добрі, уступітє місце бабі!

Із місць схоплюється одразу вся лава.

Бабця всідається по центру, простягає ноги у м'яких тапках. Сусідці по лаві сповідається:

— Я з Лісової на Контрактову їду, клубніку везу. Там заробітку ніякого. З хороших місць проганяють, платити треба. Заробила цілих 10 гривень, — баба виймає з гаманця червінець, трясе ним у повітрі. — Буде на хліб, на масло вже не буде. Я вже й забула, яке воно на смак, те масло. Які покупці пішли — торгуються на смерть! Бачать — стара, дурна, нещасна. Кожен нажитися хоче, обманути. Я кажу: "Вам той торг на добро не піде".

Дурна баба повірила. 300 рублів украв, гад!

Сусідка киває у відповідь, на наступній зупинці швидко виходить. Баба перемикається на сусіда ліворуч:

— У той бік солдатики з торбами помогли, а зараз чийсь синок пособляє. У моїх дітей свій бізнес, їм ніколи за мною клунки тягати, у них кожна минута — гроші. То я мужиків за рукав ловлю: "Поможіть дурній бабі". І що ви думаєте? Помагають, ще й яку гривню накинуть. Ти ж мене не покинеш, синочку? — це вже до помічника.

Молодик киває. Однією рукою він тримає "кравчучку", іншою намагається притримувати відро. Ще одне затиснув ногами.

— По очах видно, що совісний, — нахвалює помічника бабця. — Ти на Хрещатику мене, головне, виведи. А відра он мужчина винесе.

Сусіда трохи знічується. Утім береться підсобити.

На станції Хрещатик молодик виводить бабу під руку, прощається і зникає у переході. Бабця оглядає клунки, зазирає у сумку. Раптом починає голосити:

— Ой людоньки, пуста сумка! Всеньку виручку витяг! 300 рублів украв, гад! Дурна баба повірила. По очах же було видно, що бандіт.

×