Гія — захисник. Тож легко погоджуюся, аби волонтери дали мій номер телефону. Маю написати душевний текст-подяку для керівництва одного з підприємств. Вони придбали спорядження в АТО, допомагають грузинові з грошима.
— Напиши красиво, с душой, как ты умеешь, — дає настанови Гія. Хоча точно нічого не читав із моєї писанини.
Він на Донбасі вже другий рік.
— Совсем один, ищу добрую женщину, — одразу заявляє.
Уточнюю деталі по тексту. Просить зробити акцент на щедрості волонтерів.
— Украинцы негостеприимные, много плохих, — каже. — К знакомому ночевать просился. Говорит, бабушка приехала. Боится, что я на нее залезу? Девушки тоже непонятные. Дают телефон — потом морозятся. А ты не такая. Приеду в Киев, познакомимся. Посмотрю на твою гостеприимность.
Кажу, всі люди різні. Далі розмови не підтримую. Увечері знову дзвінок.
— Я на вокзале. Говори — к тебе ехать или во Львов? У тебя переночую, вот и познакомимся, — стишує голос.
Кажу, дуже люблю Кавказ. За те, що джигіти спочатку з батьками знайомляться, а лиш потім дивляться у бік дівчини. Шкода, що традиції забуваються. Коротше, "морожусь".
— Это твое мнение, оно мне неинтересно, — відрізає Гія і кладе трубку.
Тест на гостинність не проходжу, то хоч подяку написала. Але вже не треба — Гія заблокував мене у "Фейсбуці". Доки це виясняла, знайшла ще одну його сторінку. На фотографіях він з усміхненою жінкою: на кухні, за столом, в обіймах. У профілі пише — з весни у шлюбі.
1 
1
Комментарии