Ваш Майдан

Найкраще йти одразу після вечері. Тоді можна витягнути ноги на всю лаву і трохи помедитувати на самоті. Після прохолодного весняного моря гарячі дошки — саме те.

Цього разу після вечері не встигаю. Зазираю в готельну сауну й бачу кільканадцять пухлих силуетів у хмарах пари. Стогнуть, крекчуть, паряться.

Мить вагаюся у дверях, а мені вже роздратовано шиплять:

— Да заходите, че уж!

Утім, посуватися на лаві не поспішають.

Удень можна сідати подалі від галасливих компаній, не реагувати на їхні футболки з написом "Сделан в СССР". А тут забиваюся подалі в куток. Не допомагає.

— Вы откудова? — ляскає мене по плечу розпашіла мадам із горішньої полиці. Її гарячий піт скрапує мені на спину.

Морщуся й кажу правду. На полицях пожвавлюються, нервово йорзають. Ну все, готуюся до атаки.

Моментально у спину летить глуз­ливе:

— И че? Ну, и чего добился этот ваш Майдан?

— Бардак у вас в Киеве, страшно приезжать! — повчають із нижньої полиці.

— А что, пускай бы Янукович досидел до пятнадцатого года, он же легитимный? — через пару не бачу, хто говорить.

Дочікуюся паузи, стинаю плечима:

— Ну, ваш, может, хоть не ворует…

І тут починається.

— Как это не ворует? — обурено скрикують. — Да он понастраивал резиденций!

Із гнівного хору дізнаюся про "безпрєдєл" в Краснодарському краї й Самарі, й про те, що в Омську губернатор — ворюга, а в Іркутську ворюга — зам.

А ще встигаю нанести маску на обличчя, змити її й непомітно вийти геть.

×