Усік пропав

– Киць-киць, де ж ти, моя пташечко? – чую голос сусідки Насті.

Це довгонога 30-річна чорнявка зі стрижкою під "каре" й французьким манікюром. Працює начальником відділу в банку. Має кота Усіка, котрого назвала на честь боксера.

– Що трапилося? – питаю.

– Усік пропав, – зітхає Настя. – Шукаю цілий ранок. У підвалі дивилася, у ліфті перевіряла. Під вікнами теж нема – значить, не випадав.

Допомагаю в пошуках. Тарабаню в усі квартири. Три з половиною години минають безрезультатно. Остання з опитаних, баба Стефа, призналась, що "задушила б гадюку своїми ж руками".

– Йо-ой, мій маленький. А лапки які холодні в нас, зовсім змерз, – чути схлипування Насті.

Поруч із нею піднімається сходами безхатько Костя.

– Та ви б, того… не переживали би, – каже він. – Бо я ж, того… дивлюся – котяра з ошейніком. І я ж сразу поняв – шо чийсь. А він же, того… сидить теє-во, дивиться. Бачу в очах – зовсім голодний.

Настя дякує і кличе рятівника на чай із тортом. Костя не проти.

Я ж чимчикую до себе збирати речі, бо ввечері їду на відпочинок. Повертаюся за 10 днів, а при вході в під'їзд – знову Костя. У чорному костюмі, помитий і зачесаний киває головою – вітається.

За три кроки прибиральниця тьотя Валя миє шматою сходи.

– Слухайте, а-аа… – збираюсь питати.

– Вова-Вова, – вона піднімає брови і поправляє хустку. – Ты, как всегда, пропустил все самое интересное. Он теперь работает охранником в банке – Настя устроила. Даже не спрашивай. Мы здесь все в шоке от этой любви.

– А як там Усік? – питаю.

– Не знаю, – відмахується тьотя Валя і переходить на українську. – Десь пропав. А їм тепер нема коли шукати.

×